Василь Піткалюк: «Люди віддали тут своє життя»
Категорія: Люди

Василь Піткалюк: «Люди віддали тут своє життя»

Василь  Олександрович працює на «Промприладі» (Тоді завод називався ще «Геофізприлад») з середини 70-х. Понад сорок років чоловік пропрацював цехах, які зараховують до числа найважчих. Попри те, Василь Піткалюк не скаржиться на важку роботу, а радше на те, що тепер її мало.

Як організувати майстерню три в одному: «Шуфля», «Цвіклі» та «Bukvica»

Старт                                            

Я займалася велоспортом. Ми організовували фестивалі, змагання, і  в нас назбиралося якесь обладнання, тому що ми самі робили номерки і грамоти. У 2008 році я народила сина і вже через два тижні не могла сидіти вдома. Кататися на ровері теж не могла – і почала робити листівки. Бо що може жінка з маленькою дитиною робити вдома?

Стартували ми з 400 гривень і листівки, зробленої для друга. Потім мені запропонували зробити сувенірні магнітики для Карпатського трамвайчика. Я вклала туди ці 400 грн., зароблене знову вклала, і так нарощувала потрошку малесенький капітал.

Пам’ятаю, на початку ми спробували збути кілька моїх листівок у франківських магазинах. Ніхто їх тоді не хотів брати! Мені всі казали, що це надто дорого. Одна листівка коштувала десь 15-20 грн. Але для мене це був цілий день роботи. Дитина на руках, на грудному годуванні, а я сиджу і пробую щось зліпити. Але ми не здалися.

 

Тоді у Львові почав активно розвиватися туристичний бізнес, і Львів вийшов на нас. І вже навесні, фактично трохи більш як за півроку, в нас була майстерня у «Велохаті» і працювало четверо людей. Все, що ми починали робити, робили в міру надходження замовлень, наприклад, знайомі просили зробити весілля, і звідти виникли «Цвіклі». Ми почали в нашому стилі робити все з натуральних матеріалів, тільки з живих квітів. Останні два роки було дуже багато весільних замовлень.

Команда

Сьогодні в нас працює дев’ятеро людей, і ще шестеро працюють вдома, тому що мають малих дітей. Ми пробуємо розділити: на «Цвіклях» двоє людей, на шовкодруці – двоє, але насправді в нас кожен, хто зробив свою роботу, допомагає іншим. От Аліна була частиною «Шуфлі», але коли ми привезли шовкодручне обладнання, Роман з Аліною поїхали на тиждень на навчання до Києва.  І Аліна тепер займається суто шовкодруком. Але коли запара – Аліна ще круто блокноти робить – вона сідає і, поки рама підсихає, шиє блокноти.

Шовкодрук

Маємо два шовкодручні станки, на шість кольорів і на чотири. Є маленький станок – для майстер-класів. Ми думаємо проводити тут дні народження, коли діти самі могли б зробити нанесення на футболках.

Чим би ти не займався, постійно шукаєш способів, як покращити виробничий процес. Бувало, нам замовляли нанесення, і ми шукали, як це зробити. Виявилося, що у Франківську друкують лише способом сублімації. Це коли картинка наноситься на плівку – є плівка для чорної, є для білої тканини – і друкується на принтері. Потім термопереносом припікається на футболку. Але це нестійкий принт. Ми почали шукати в інтернеті, як робити нанесення краще. На щастя, в мережі є шикарний вибір усього. А коли я починала, дуже важко було знайти деякі матеріали, навіть для листівок. А як щось привозили, його одразу розбирали. І я робила листівки з того, що було.

Процес нанесення зображення з візуальним стилем Франківська на тканину 

 

Взагалі я довго міряла про шовкодручний станок. У мене навіть на робочому столі вже кілька років стоїть із ним заставка. Але коли ми рахували бізнес-план, то розуміли, що не вийде. Але цієї весни був розроблений візуальний стиль Івано-Франківська, і ми зрозуміли, що є потреба.

Ми використовуємо найдорожчу фарбу на водній основі. Тут перебувають люди, це ж не виробничі приміщення. Взагалі у світі небагато контор цим займаються. Якось ми були в гарній студії Printa в Будапешті. Вони там прості дуже: заходьте, дивіться, можна руками мацати все. У мене в планах поїхати до них на навчання, поволонтерити.

Клієнти

Клієнти різні. Є такі, хто замовляє і листівки, і одяг, і нанесення. А хтось просто приходить і купує ведмедика. Якщо раніше ми працювали для кінцевого споживача, то тепер звертаються корпорації, які замовляють брендувати різні штуки. Великі фірми хочуть підтримувати нас як локального виробника.

Нещодавно почали працювати з Буковелем і Яремчею. Там є прикольні заклади, які хочуть чогось свіжого в оформленні. Також робимо декор для всієї мережі «Львівська майстерня шоколаду».

 

Плани

Перед цим ми мали маленьке приміщення в «Екстім-квадраті». Ми спробували зробити окремо майстерню, а окремо – магазин. Але це виявилося дуже незручно. Важливо, що люди приходять і самі бачать, як робляться речі. Багато хто не вірить, що це ручна робота, кажуть – китайське. Тому ми прийняли рішення, що і продаж, і виробництво мають бути разом. Але на двадцяти двох квадратах в «Екстімі» це було нереально.

У нас триває ремонт. Коли нарешті відкриємось – сподіваюся, десь наприкінці весни – тут має бути так. Спершу ви заходите до «Велохати». Це міський велосипедний магазинчик і майстерня. Наступне приміщення – магазин, де будемо також подавати гостям смачну каву із печивом. Плануємо зробити бібліотеку з книжками по дизайну. А в цьому приміщенні буде суто майстерня: шовкодручні станки, швейні машинки. А ще другий поверх, де стоятиме диванчик і можна буде почитати книжку чи посидіти в інтернеті. Тобто все має бути повністю доступне, люди зможуть ходити всюди.

Коли це все доробимо, хочемо почати шити власний одяг. А ще я мрію про станок letter press, високого друку. На ньому можна робити друк на папері з тисненням. Але це коштує дорого, і станок, і саме виробництво.

Ми не дочекаємося, коли все доробимо і нарешті відкриємо. До нас вже приводять туристів, тому що тут можна бачити виробничий процес. Він людям завжди цікавий. Це не так, як в театрі, де вистава йде з такої по таку годину. 

 

Фото Світлани Ославської

Читайте також:

Рецепт успіху від БАОБАБу: як відкрити творчу майстерню