Дмитро Тугай: «Ностальгії однозначно нема»
Категорія: Люди

Дмитро Тугай: «Ностальгії однозначно нема»

Дмитро Тугай належить до числа найбільш досвідчених працівників заводу. У 79-му році він уже був начальником цеху. Чоловік із задоволенням провів мені екскурсію і показав як створюють газові лічильники та дифманометри. Часом, коли проходили повз майстрів, придивлявся до деталей, брав штангенциркуль, щось міряв, радив майстрам, як краще зробити. Видно, що роботу всього цеху Дмитро Тугай знає, як свої п'ять пальців. Попри складну загалом ситуацію із виробництвом, начальник цеху повний енергії і не втрачає оптимізму.

Як зробити міжнародну культурну подію в малому місті: досвід фестивалю «86»

Минулої весни у містечку Славутич вперше пройшов фестиваль «86». Це єдиний в Україні фестиваль, ідея якого – поєднати документальне кіно та урбаністичні теми. Місце, де він проходив, також особливе. Загублений у лісах Чернігівщини Славутич – наймолодше місто України. Його збудували у 1986 році для переселенців з Прип’яті та Чорнобилю після аварії на ЧАЕС.
Попри назву «86», фестиваль запрошував поміркувати про майбутнє, а не лише згадати травму минулого. На фестивалі можна було побачити документальні фільми з усього світу, поговорити про перспективи атомної енергетики та розвитку культури в малих містах.
Організатори мріють перетворити Славутич на кіноцентр та місто мистецьких, урбаністичних та екологічних інновацій. Про досвід проведення міжнародного фестивалю у маленькому місті Славутич  розповіли засновники «86» Надія Парфан та Ілля Гладштейн у франківському громадському ресторані Urban Space 100. 

Ілля Гладштейн та Надія Парфан на презентації «86»  в Urban Space 100. Фото - Василь Гошовський.

Про фестиваль «86» у місті Славутич

Ілля

Фестиваль – це казка. Це подія, де організатори створюють свої правила та змушують глядачів та учасників їм слідувати, а закони зовнішнього світу не діють. Ми вирішили втілити таку казку в місті Славутич на півночі Чернігівщини, за 40 км від Чорнобильської АЕС. Це місто було створене у 1986 році спеціально для людей, яких переселили  з Прип’яті та Чорнобилю після вибуху.

Надія

Кожен міський квартал будувала окрема республіка, вони аналогічно й називаються: Талліннський, Бакинський, Ленінградський квартал. У Славутичі були показані всі досягнення радянської архітектури й містобудування 80-х років. У такому ж неторканому вигляді – без реклами, без кіосків – усе так і лишається серед Полісся сьогодні. Ми закохалися в це місце і зрозуміли, що хочемо перетворити його на кіноцентр. Але щоб кіно знімали в Славутичі, варто почати його там показувати.

Талліннський квартал

Єреванський квартал

Єреванський квартал

Як поєднати теми урбаністики та документального кіно

Надія

На перший погляд кіно та урбаністика – абсолютно не пов’язані речі. Урбаністика – це про містоплануваня, створення комфортного міського середовища, а кіно – це рухомі  картинки на екрані. Виявляється, місто Славутич і взагалі тема Чорнобилю – дуже кінематографічні. Нам доводилося працювати асистентами чи лінійними продюсерами з людьми, які знімали фільми в Чорнобилі. Люди зі США та Європи дуже люблять приїжджати в Україну і їхати одразу в Чорнобиль. Для них це такий бренд. Образ закинутого міста, де все померло, дуже спокусливий. Це не завжди гарно відбивається на іміджі України. Ми це відчули і вирішили, що хочемо вклинитися в цю чорнобильську моду з трошки альтернативним прикладом.

Ілля

Кіно може зробити з міста міф і привести туди багато туристів, як це трапилося з Нью-Йорком, Венецією, Парижем. Воно може привести туристів з усього світу і в українське місто, скажімо в Івано-Франківськ. 

Про структуру фестивалю

Ілля

Минулого року фестиваль «86» складався з кіно- й театральної частини та дискусійної платформи. В кіночастині ми показували документальне кіно. Зараз ми можемо бачити, як кіно, зокрема документальне, здатне змінювати світ і досягати того, на що не здатна зброя. Нещодавно фільм об'єднання BABYLON’13 «Сильніше ніж зброя» мав бути показаний у Москві. І буквально на першому кадрі туди зайшов ОМОН, всіх спакував і закрив театр. Так це кіно виявилось трохи сильнішим, ніж будь-яка зброя, Міністерство правди чи Russia Today.

Ми хочемо, щоб наші фільми відповідали місту Славутич. Щоб у них місто ставало героєм замість фону. У нашій програмі було вісім повнометражних фільмів, і в  кожному з них добре видно соціальний зріз та взагалі місто. Також був Чорнобильський набір і короткометражна програма з усього світу про міста.

У театральній частині ми спродюсували документальну п’єсу «Внутрішній Славутич», яку поставили наші колеги з Херсона (Херсонський центр молодіжних ініціатив «Тотем» – UFRA) разом зі славутичанами. На дискусійній платформі ми обговорювали економіку культури малих міст. 

Кіноконцертний комплекс у Славутичі, одна з локацій фестивалю

Про організацію фестивалю

Надія

Ми пропагуємо легальну культуру і намагаємося робити так, щоб люди, які знімають кіно, отримали з того якісь дивіденди, і знали, де це кіно показується. Фестиваль відбувався в квітні, так що ми пережили ряд організаційних, як це називається в боксі, нокдаунів. Тоді гривня різко обвалилася, і за одну ніч ціни на це легальне кіно зросли вдвічі.

Щоб зробити подію міжнародного рівня у місті Славутич, нам треба було запросити когось дуже здалека. Ми знайшли прекрасний індійський фільм «Знеструмлені». Тоді ми навіть не могли уявити, що він стане настільки актуальним сьогодні в Україні. Режисер Фагад Мустафа летів до нас з Індії. Він до останнього не міг отримати візу, і застряг в заторі в Делі, але на нашу превелику радість приїхав і сказав зі сцени таке: «Все, що існує, можна переуявити». Це наше неофіційне гасло. Ми намагаємося все, що є, уявити по-іншому і зробити так, щоб це сталося. Люди приїхали на фестиваль, закохалися в Славутич, а славутичани закохалися в кіно. 

Зала урочистих подій і водночас мерія міста Славутич

Що найбільше вдалося на фестивалі

Надія

З огляду на час, що минув, і все, що сталося в культурному полі, мені здається, що найкрутіше нам вдалася кінопрограма. Ми керувалися своїм смаком, інтуїцією та попереднім візуальним досвідом. Це був ризикований крок. Мені здається, ми обрали не занадто експериментальні штуки, а щось у міру інноваційне і в міру звикле. Ми бачили готовність аудиторії сприйняти це. І дуже добре, що люди врубались, відкрили для себе цей жанр – художньої документалістики.

Ілля

Мені здається, нам дуже вдався вибір місця. Хоча від початку не було впевненості в тому, що він правильний. Фестиваль відбувся дуже вчасно – усім було потрібно вибратися зі щоденного інформаційного пекла і потрапити в такий утопічний простір. Наша ідея – щоб саме місто стало фестивалем. Ми б хотіли, аби все місто жило ним, щоб він вийшов за межі майданчиків, так, як це відбувається на великих фестивалях у Каннах, Їглаві, Кракові, де місто заробляє, можливо, 20 % річного бюджету на фестивалі.

Що найменше вдалося 

Надія

Напевно, нам не вдалося залучити місцеву спільноту на тому рівні, на якому б хотілося. На це просто треба більше часу, системної праці. Бо вже на четвертий день фестивалю люди приходили й казали: «Ого, а ще буде?». Ми використали всі канали комунікації: опублікувалися в місцевій газеті, були на радіо, на телебаченні. Але славутичани були не дуже відкриті до цього нового культурного досвіду. Може, треба по-іншому це робити, а може, на це просто потрібен час. 

Ілля

Відгук від славутичан був не такий, як нам хотілося. Ми приїхали зовні, але наше завдання – розворушити це спляче місто. Наша мета – працювати з містом, зі спільнотою, а вони багато в чому проігнорували такий захід. Так що цього разу ми хочемо зробити великий проект з мешканцями міста. Ми запросили чеську художницю, яка займається community art і працює з маленькими містами. На днях вона вже приїде до Славутича на дослідження.

Плани

Ілля

Ми плануємо провести фестиваль з 30 квітня по 3 травня 2015 року, якщо, звичайно, знайдемо гроші. Зараз у нас активний фандрейзинговий процес. Ми відмовилися від гранту фонду «Розвиток України» Ріната Ахметова. Ускладнили собі завдання, шукаємо гроші в культурних представництвах, працюємо більше з національними інституціями, як-от Чеський центр та посольство США. У програмі фестивалю ми б хотіли збільшити кількість кінопоказів. Також знову працюватимемо з документальним театром – зараз в розробці одна п’єса. А на дискусійній частині говоритимемо про урбаністику, робоча назва – «Форум урбаністичних ініціатив». 

 

Фото Славутича −Світлана Ославська.