Зіновій Бойчук: «Завод уже, як родина»
Категорія: Люди

Зіновій Бойчук: «Завод уже, як родина»

Зіновій Іванович – голова профспілки «Промприладу» й заступник директора з охорони праці.  Тому й спілкуємося ми не в цеху, а в тихому й затишному кабінеті. Однак починав Зіновій Бойчук у 80-х роках із ремонтного цеху. Коли я запитую, чи не шкода було переходити від заліза до адміністративної роботи, чоловік посміхається й каже що шкода, але все одно ж він залишився у тому самому колективі, з тими ж людьми. А колектив заводу «Промприлад» Зіновій Бойчук вважає найкращим у світі.

Як зробити міжнародну культурну подію в малому місті: досвід фестивалю «86»

Минулої весни у містечку Славутич вперше пройшов фестиваль «86». Це єдиний в Україні фестиваль, ідея якого – поєднати документальне кіно та урбаністичні теми. Місце, де він проходив, також особливе. Загублений у лісах Чернігівщини Славутич – наймолодше місто України. Його збудували у 1986 році для переселенців з Прип’яті та Чорнобилю після аварії на ЧАЕС.
Попри назву «86», фестиваль запрошував поміркувати про майбутнє, а не лише згадати травму минулого. На фестивалі можна було побачити документальні фільми з усього світу, поговорити про перспективи атомної енергетики та розвитку культури в малих містах.
Організатори мріють перетворити Славутич на кіноцентр та місто мистецьких, урбаністичних та екологічних інновацій. Про досвід проведення міжнародного фестивалю у маленькому місті Славутич  розповіли засновники «86» Надія Парфан та Ілля Гладштейн у франківському громадському ресторані Urban Space 100. 

Ілля Гладштейн та Надія Парфан на презентації «86»  в Urban Space 100. Фото - Василь Гошовський.

Про фестиваль «86» у місті Славутич

Ілля

Фестиваль – це казка. Це подія, де організатори створюють свої правила та змушують глядачів та учасників їм слідувати, а закони зовнішнього світу не діють. Ми вирішили втілити таку казку в місті Славутич на півночі Чернігівщини, за 40 км від Чорнобильської АЕС. Це місто було створене у 1986 році спеціально для людей, яких переселили  з Прип’яті та Чорнобилю після вибуху.

Надія

Кожен міський квартал будувала окрема республіка, вони аналогічно й називаються: Талліннський, Бакинський, Ленінградський квартал. У Славутичі були показані всі досягнення радянської архітектури й містобудування 80-х років. У такому ж неторканому вигляді – без реклами, без кіосків – усе так і лишається серед Полісся сьогодні. Ми закохалися в це місце і зрозуміли, що хочемо перетворити його на кіноцентр. Але щоб кіно знімали в Славутичі, варто почати його там показувати.

Талліннський квартал

Єреванський квартал

Єреванський квартал

Як поєднати теми урбаністики та документального кіно

Надія

На перший погляд кіно та урбаністика – абсолютно не пов’язані речі. Урбаністика – це про містоплануваня, створення комфортного міського середовища, а кіно – це рухомі  картинки на екрані. Виявляється, місто Славутич і взагалі тема Чорнобилю – дуже кінематографічні. Нам доводилося працювати асистентами чи лінійними продюсерами з людьми, які знімали фільми в Чорнобилі. Люди зі США та Європи дуже люблять приїжджати в Україну і їхати одразу в Чорнобиль. Для них це такий бренд. Образ закинутого міста, де все померло, дуже спокусливий. Це не завжди гарно відбивається на іміджі України. Ми це відчули і вирішили, що хочемо вклинитися в цю чорнобильську моду з трошки альтернативним прикладом.

Ілля

Кіно може зробити з міста міф і привести туди багато туристів, як це трапилося з Нью-Йорком, Венецією, Парижем. Воно може привести туристів з усього світу і в українське місто, скажімо в Івано-Франківськ. 

Про структуру фестивалю

Ілля

Минулого року фестиваль «86» складався з кіно- й театральної частини та дискусійної платформи. В кіночастині ми показували документальне кіно. Зараз ми можемо бачити, як кіно, зокрема документальне, здатне змінювати світ і досягати того, на що не здатна зброя. Нещодавно фільм об'єднання BABYLON’13 «Сильніше ніж зброя» мав бути показаний у Москві. І буквально на першому кадрі туди зайшов ОМОН, всіх спакував і закрив театр. Так це кіно виявилось трохи сильнішим, ніж будь-яка зброя, Міністерство правди чи Russia Today.

Ми хочемо, щоб наші фільми відповідали місту Славутич. Щоб у них місто ставало героєм замість фону. У нашій програмі було вісім повнометражних фільмів, і в  кожному з них добре видно соціальний зріз та взагалі місто. Також був Чорнобильський набір і короткометражна програма з усього світу про міста.

У театральній частині ми спродюсували документальну п’єсу «Внутрішній Славутич», яку поставили наші колеги з Херсона (Херсонський центр молодіжних ініціатив «Тотем» – UFRA) разом зі славутичанами. На дискусійній платформі ми обговорювали економіку культури малих міст. 

Кіноконцертний комплекс у Славутичі, одна з локацій фестивалю

Про організацію фестивалю

Надія

Ми пропагуємо легальну культуру і намагаємося робити так, щоб люди, які знімають кіно, отримали з того якісь дивіденди, і знали, де це кіно показується. Фестиваль відбувався в квітні, так що ми пережили ряд організаційних, як це називається в боксі, нокдаунів. Тоді гривня різко обвалилася, і за одну ніч ціни на це легальне кіно зросли вдвічі.

Щоб зробити подію міжнародного рівня у місті Славутич, нам треба було запросити когось дуже здалека. Ми знайшли прекрасний індійський фільм «Знеструмлені». Тоді ми навіть не могли уявити, що він стане настільки актуальним сьогодні в Україні. Режисер Фагад Мустафа летів до нас з Індії. Він до останнього не міг отримати візу, і застряг в заторі в Делі, але на нашу превелику радість приїхав і сказав зі сцени таке: «Все, що існує, можна переуявити». Це наше неофіційне гасло. Ми намагаємося все, що є, уявити по-іншому і зробити так, щоб це сталося. Люди приїхали на фестиваль, закохалися в Славутич, а славутичани закохалися в кіно. 

Зала урочистих подій і водночас мерія міста Славутич

Що найбільше вдалося на фестивалі

Надія

З огляду на час, що минув, і все, що сталося в культурному полі, мені здається, що найкрутіше нам вдалася кінопрограма. Ми керувалися своїм смаком, інтуїцією та попереднім візуальним досвідом. Це був ризикований крок. Мені здається, ми обрали не занадто експериментальні штуки, а щось у міру інноваційне і в міру звикле. Ми бачили готовність аудиторії сприйняти це. І дуже добре, що люди врубались, відкрили для себе цей жанр – художньої документалістики.

Ілля

Мені здається, нам дуже вдався вибір місця. Хоча від початку не було впевненості в тому, що він правильний. Фестиваль відбувся дуже вчасно – усім було потрібно вибратися зі щоденного інформаційного пекла і потрапити в такий утопічний простір. Наша ідея – щоб саме місто стало фестивалем. Ми б хотіли, аби все місто жило ним, щоб він вийшов за межі майданчиків, так, як це відбувається на великих фестивалях у Каннах, Їглаві, Кракові, де місто заробляє, можливо, 20 % річного бюджету на фестивалі.

Що найменше вдалося 

Надія

Напевно, нам не вдалося залучити місцеву спільноту на тому рівні, на якому б хотілося. На це просто треба більше часу, системної праці. Бо вже на четвертий день фестивалю люди приходили й казали: «Ого, а ще буде?». Ми використали всі канали комунікації: опублікувалися в місцевій газеті, були на радіо, на телебаченні. Але славутичани були не дуже відкриті до цього нового культурного досвіду. Може, треба по-іншому це робити, а може, на це просто потрібен час. 

Ілля

Відгук від славутичан був не такий, як нам хотілося. Ми приїхали зовні, але наше завдання – розворушити це спляче місто. Наша мета – працювати з містом, зі спільнотою, а вони багато в чому проігнорували такий захід. Так що цього разу ми хочемо зробити великий проект з мешканцями міста. Ми запросили чеську художницю, яка займається community art і працює з маленькими містами. На днях вона вже приїде до Славутича на дослідження.

Плани

Ілля

Ми плануємо провести фестиваль з 30 квітня по 3 травня 2015 року, якщо, звичайно, знайдемо гроші. Зараз у нас активний фандрейзинговий процес. Ми відмовилися від гранту фонду «Розвиток України» Ріната Ахметова. Ускладнили собі завдання, шукаємо гроші в культурних представництвах, працюємо більше з національними інституціями, як-от Чеський центр та посольство США. У програмі фестивалю ми б хотіли збільшити кількість кінопоказів. Також знову працюватимемо з документальним театром – зараз в розробці одна п’єса. А на дискусійній частині говоритимемо про урбаністику, робоча назва – «Форум урбаністичних ініціатив». 

 

Фото Славутича −Світлана Ославська.