Творчі індустрії: Веломоторадіотехніком не будеш – роби своє, гуцульське

У циклі статей «Творчі індустрії» ми пишемо про майстрів і майстринь, які на основі традиційних ремесел роблять сучасні речі. Як вони поєднують традиційне і нове, що роблять для професійного розвитку, як ставляться до конкуренції? Цього разу мосяжник Орест Ониськів з Косова розповідає, як заробляє на життя, чому майже не продає свої роботи й робить тризуби, а не левів.

Більше зробиш – більше заробиш

Орест Ониськів займається художньої обробкою металу вже п’ятнадцять років. Єдиний онук відомого майстра Романа Стринадюка, який продовжує дідову справу. Якщо спитати Ореста, як почав займатися мосяжництвом, відповідає, що це – родинне.

Майстер Роман Стринадюк мав двох доньок. Одна з них навіть вступила до Косівського художнього інституту – з тридцяти осіб у групі було тільки двоє дівчат. Інша донька пішла зовсім в іншу сферу, і дід бачив, що не має кому передати свої знання. А коли в старшої народилося двоє дівчат, Роман Стринадюк і взагалі вирішив, що «все пропало». Та молодша донька народила двох синів, один з яких – Орест – розповідає цю історію.

– Мені було років 13 – 15, такий вік, що хлопці ходять та й на дівчат покліпують. Треба було грошей – просив у мами. От дід і почав кликати мене: ходи, щось потримай пальчиком. А як продасть роботу, знов кличе мене: на тобі п’ять дойчмарок, –

згадує Орест. Розповідає, що в Романа Стринадюка було заведено продавати роботи за євро, долари, марки. Рублі чи гривні ніколи не брав. Пережив Другу світову, жив у Радянському Союзі, і грошам віри не мав жодної.

Так потроху онук приступав до відповідальнішої роботи в дідовій майстерні. Інтерес був такий: більше зробиш – більше заробиш.

Разом з дідом Орест їздив по різних фестивалях. За Ющенка, згадує, їх було по три-чотири кожного місяця. Возили хрестики, зґарди, топірці. Роман Михайлович вбирався у гуцульське вбрання із власними виробами на собі, й так ходив фестивальною територією і «робив рекламу».

Тож після школи Орест вступив до Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва:

– Так із мене вийшов напівспекулянт і напівхудожник.

Шпекулянт

Мистецькими виробами Орест не заробляє. Займається тим, чим і всі українці, як каже іронічно, – шпекулянт. Три роки тому відкрив крамницю сувенірів, де працює разом з дружиною.

– Маю де заробити і де поробити.

Падіння гривні посприяло майстрам, каже Орест. Увозити вироби з Китаю стало невигідно, тому підприємці тепер більше орієнтуються на місцевих виробників. Якщо ті й підняли ціну, то лише на 50%.

Орест пояснює, що й мосяжництвом можна було заробити – з голоду не помреш. Але щоб збудувати дім, треба було б не один десяток років відкладати гроші. Тому його план такий: спершу стати на ноги, а далі для задоволення займатися народним мистецтвом. Майстром добре бути в поважному віці.

– Дід багато продавав, бо йому треба було за щось жити. Він не хотів пускати доньок на заробітки. Старався, щоб усі були вдома, в Косові шукали роботи. Ми за це йому дуже вдячні.

 Але він не тицькав нам подачки, а брав до роботи мого тата, чоловіка другої доньки – вони біля нього заробляли. Якби дід не продавав свої роботи, був би зараз велетенський музей.

Орест дістає з полиці рушницю, зроблену Романом Стринадюком. На руків’ї – сценки з мисливства. У таких картинках на зброї традиційно перемагає тварина:

– Хоч то є зброя, вбивство, але все робилося на сміх, на радість. Не мисливець ганяв звірину, а звірина ганяла його по лісі.

Не сомбреро, а кресаня

– Ви робите, окрім традиційних, сучасні вироби?

– Ні, боже збав. Тільки давні традиції, гуцульська міфологія, орнаментика. Ніякого арійського чи слов’янського, хіба деталі. Та й ті старослов’янські, а не Київської Русі. Ми народились на Гуцульщині, є гуцулами, тому нам треба своє робити. Веломоторадіотехніком бути неможливо.

Не треба робити шпаг, бо гуцули шпагами не билися ніколи. Не робити брилі чи сомбреро, а зробити кресаню – той самий капелюх, але наш, гуцульський.

Тризуби

Колись Роман Стринадюк зробив металеву «книжку» – у 1976 році, до річниці Другої світової війни, яка тоді ще офіційно називалася Великою Вітчизняною. Сьогодні «книжка» лежить на полиці в майстерні Романа.

– Це вже й встидно показувати. Хотів жити, мусив робити те, що партія говорить, ми прекрасно це розуміємо. Робиш одне для держави, а разом з тим потихеньку снуєш свою політику в хаті та навколо себе.

Сьогодні на столі в Ореста кілка десятків щойно вилитих тризубів. Їх розробив Роман Стринадюк – до першого виходу на Говерлу, як символ возз’єднання Українців. Також розробив він і пам’ятну медаль – «Вихід на Говерлу 2000 рік».

Орест показує форми для тризубів. Кожна має накривачку, обв’язується дротом, заліплюється, випалюється в печі. Метал розігрівається в іншій печі – і заливається в форму. Матеріалу ніколи не бракує. Його й не потрібно багато. Дещо лишилося від діда, а дещо люди приносять – клямки на старих дверях переважно з бронзи. Напівжартує:

– Мені зараз боляче дивитися, як леніних валять. Стільки бронзи, а мені б хоч одну голову – на все життя стало б.

У Косові Ленін був бетонний. Його в озері втопили. Дід казав: був би бронзовий, не дозволив би, а забрав собі.

Орест каже, має одне табу на вироби – леви. Хоча львів’яни нерідко звертаються з проханням «налити левиків», але він переконаний: на це є своє майстри. Він же має підтримувати своє, бо тут народився.

Правила життя

– Як казав мій дід, вчись, синку, навчишся – будеш робити, не навчишся – будеш інших учити.

Він мене вчив, що в роботі має бути максимум ідеї та творчості й мінімум затрат матеріалу. Не штука взяти бронзову болванку й вирізати з неї чугайстра. Треба подумати, як використати матеріал, художньо його подати.

Треба роботу шанувати.

Дід учив бути людиною завжди і вчитися з усього навколо. Ллють бетон – вчися лити бетон, вчать тебе німецької мови – вчи її. Знання зайвими не бувають. Казав: у голові багато шухлядок. Зараз тобі не треба, а років за двадцять – витягнув, а воно вже є.

Він учив прожити життя так, щоб хоча б з тисячу років про тебе пам’ятали.

 

Фото Анни Ільченко

Читайте також:

Творчі індустрії: різьбяр Микола Стринадюк про орнамент, конкуренцію та вплив базару

Творчі індустрії: викладач мистецьких дисциплін, який шиє постоли

Творчі індустрії: майстриня-ліжникарка про народне мистецтво й сімейну економіку