На початку березня на екрани України вийшов документальний фільм американсько-українського виробництва «Вийти заміж за іноземця» (в оригіналі – «Love me»), який презентувала дистриб’юторська компанія 86Prokat. Хоча правильніше було б адаптувати назву як «Одружитися на українці», адже режисер Джонатан Нардуччі розповідає історії шістьох чоловіків, які шукають свою любов за допомогою міжнародних шлюбних агентств. Про що фільм, які питання він проблематизує, а які – замовчує, для UFRA написала Наталя Єрьоменко.

-       Що таке любов?

-       Це відчуття хвилювання і пригоди.

Іноземці, які їдуть до України, щоб знайти свою любов, переживають багато хвилювань на своєму шляху. Спочатку – під час листування (Чи справжня ця дівчина? Чи це її справжнє фото?), потім – під час приїзду до України (Чи прийде вона на зустріч? або – Чи знайду я тут ще когось?), потім, якщо їхні очікування справджуються – під час оформлення документів (Чи захоче вона переїжджати? Чи відкриють їй візу?). І, нарешті, коли кульмінація лав сторі уже позаду – Чи складеться у нас із нею?

Іноземці, які їдуть до України, щоб знайти свою любов, надто багато працюють і надто мало соціалізуються, щоб знайти любов у своїй країні. Хтось живе в місті, де майже немає самотніх жінок; хтось має зайву вагу і через це соромиться ходити на побачення; хтось через роботу просто не має на них часу; хтось ніяк не знайде дівчини, яка відповідала б всім його вимогам; хтось ніколи не мав серйозних стосунків і не знає, як їх будувати. Кожен, зрештою, хоче не так вже й багато: «жінка, одна жінка – це все, що мені треба».

Ось одного дня вони чують про сервіс, який має базу контактів тисяч жінок із України, Росії, та інших developing countries, які «мають на першому місці сім’ю, а не кар’єру». З цього усе починається. Так, принаймні, почався інтерес до цієї теми у режисера фільму Джонатана Нардуччі, який кілька років тому отримав на свій мейл повідомлення: «Привіт! Мене звати [name], я з України, я хочу вийти за тебе заміж».

Щоб зареєструватися на сайті та отримати доступ до баз даних агенцій mail order brides (наречені на замовлення) на кшталт The Foreign Affair (назва більше пасує міжнародному тижневику, ніж шлюбній агенції) потрібно сплатити членський внесок. Крім цього, кожне повідомлення коштує 10 доларів – адже перед тим, як потрапити до скриньки обраниці, воно проходить через руки перекладача чи перекладачки. 10 доларів – і твої несміливі, але сповнені надій повідомлення летять в далекі краї, де живуть ці рідкісні жінки.

Листування може тривати місяцями, і ти ніколи достеменно не знаєш, чи спілкуєшся із живою людиною, чи з ботом. Зрештою, разом із іншими чоловіками, що прагнуть пригод,  ти вирушаєш в Україну.

Шлюбна агенція організовує для вас заокеанську подорож кількома великими містами – зазвичай, в південних чи східних регіонах, –  щоби ви могли наживо запізнатися із якомога більшою кількістю українок.

На social evenings в місцевих нічних клубах гендерна пропорція проста і зрозуміла – 20 чоловіків на 200 жінок. Їх інтерес до тебе не завжди пов’язаний зі шлюбом – але, принаймні, він є. Ти не можеш повірити, що ці красиві і сексуальні жінки цікавляться тобою, адже це так не схоже на те, до чого ти звик удома. Ти не можеш повірити, що те, що ти пропонуєш, справді потрібно їм. Ти приголомшений увагою, яку отримуєш тут.

Ти знаєш всі ризики, але пам’ятаєш, що десь серед них може бути твоя майбутня дружина. Ти знаєш, що саме шукаєш – когось, сумісну з собою. Когось розумну і незалежну, когось, хто змушуватиме тебе бути кращим чоловіком. Ти хочеш подивитися їй в очі і просто знати, що вона буде з тобою. Хочеш відчувати, що не можеш без неї жити. Хочеш бути з кимось близьким, піклуватися про когось. І все це без жодних незграбних знайомств, болісно незручних перших побачень, складних розмов про стосунки і притирання. Символічний капітал стосунків монетизується і стає справжнім капіталом, бо тобі легше потратити кілька тисяч на спілкування онлайн і, можливо, кілька перельотів через океан, ніж наважитися вийти у бар до справжніх жінок.

Машина часу – «це наче зустрічатися із дівчиною із 50-тих, наче зустрічатися зі своєю мамою».  

А що ж жінки? Чи справді вони так прагнуть заміж за іноземця? Шлюбні агенції наголошують, що шлюб для жінки у Східній Європі – це величезна цінність. Одна з героїнь повторює: «Самое большое счастье – когда у меня будет семья, дети и муж». Але від повторювання фрази-кліше вона не стає менш живою. Ось вона прощається з мамою, вже перед потягом, і вмовляє її не плакати. Ось каже, що буде часто дзвонити їй по скайпу і розповідати всі останні новини. Ось заходить до купе і, наче здивована сама від себе, каже на камеру: «Я совсем не чувствую грусти». Лекало «жінки із традиційними цінностями», в яке так вірять іноземці, і яке так часто приміряють на себе українки, десь звісно пасує їй, але десь – замале, десь – надто туге, її сум чи щастя випирають з нього, наче тісто із діжки.

Що відбувається, коли вони – українські жінки, інколи наївні і упереджені у своїх переконаннях, але попри це такі реальні і такі живі, зустрічаються із лекалами і очікуваннями свого американського чоловіка? Що вони переживають, коли їдуть в чужу країну за тисячі кілометрів? Коли єдиний їх знайомий  у цій країні – це майбутній чоловік? Коли вони наживо бачилися з ним лише кілька днів, у кращому випадку – тижнів?

Фільм розповідає про це лише частково. Жінки з’являються на екрані тоді, коли їхня історія вплітається в історію чоловіка. Камера слідує за цими чоловіками аж від їхнього зацікавлення службою mail order brides до можливо-щасливої можливо-кінцівки з весіллям і дітьми.

Але ми не знаємо, що відбувається потім, після усіх переписок, зустрічей, знайомств, побачень, довгих місяців коротких і спрощених до базової мови закоханих I love you, I miss you, soon forever together скайп-розмов, отримання візи категорії K-1 (для наречених громадян Сполучених Штатів), переїзду нареченої до США і одруження.

Як виглядає українсько-американське happily ever after?

Про що фільм розповідає? Про чоловіків, які сприймають бажане за дійсне, і жінок, які не перешкоджають цьому. Про чоловіків, які живуть ілюзіями настільки довго, наскільки їм дозволяє реальність, і жінок, які ризикують відчути на собі наслідки не-зустрічі очікувань чоловіка з реальністю. І загалом – про не-зустріч як концепт безпечних і щасливих стосунків. Уникай зустрічі зі своїм справжнім партнером/партнеркою. Уникай зустрічі з реальністю. Обережно тупцюй довкола головних питань, послуговуйся натяками і півтонами, ховай козирі в рукаві, не проговорюй головного, не перепитуй. Вдавай порозуміння. Спрощуй. Заманюй.

Єдиний чоловік у фільмі, який на social evenings активно спілкується (а не лише романтично танцює і дивиться в очі) і розпитує жінок про речі, що його цікавлять, що важливі для нього, повертається з України розчарованим.

-       Ти вийдеш за мене заміж?

-       Давай рухатися в цьому напрямку

(Діалог між двома людьми, що бачать одне одного наживо вперше в житті).

 Трейлер фільму «Заміж за іноземця»

 

Зображеня: lovemedocumentary.com