Концерт з ведмедем

UFRA публікує текст із нової книжки есеїстики Юрія Андруховича «Тут похований Фантомас», яка в грудні вийде друком у видавництві «Discursus». Тексти цього видання автор ніжно називає ТСН-ками. Це колонки, з якими письменник раз на тиждень виступає на сайті tsn.ua  Починаючи з грудня 2010 року, він опублікував їх уже близько двох сотень. До книжки увійде своєрідне вибране з цих щотижневих записів, розташованих у суворо хронологічній послідовності. Готуючи цю збірку, автор свідомо не вносив змістових коректив, але вважав за доцільне вказати точну дату кожної публікації. Дати тут є не тільки каркасом, але й значною мірою орієнтиром.

 

Фото: Stephan Röhl

Концерт з ведмедем 

Велика зала Берлінської філармонії заповнена приблизно наполовину. Втім реакція публіки на кожен номер програми така бурхлива, що іноді здається, ніби насправді зала переповнена. Публіка просто шаленіє щирим захопленням і зворушенням. На сцені Мар’яна Садовська і львівське тріо «Курбаси». Поруч із ними відомий мультиінструменталіст, виконавець російського фольку. Музичні номери – українські та російські – часом переплітаються і підхоплюються навзаєм. Від цього здається, ніби концерт набуває цілком символічного змісту. Звичайно, а як же інакше. У такі дні, в такий час – ще б пак! Організатори не промахнулися, звівши на сцені саме їх – українок і росіянина. Музика понад кордонами, понад усіма червоними лініями. Музика понад усе й понад усім. Ні – війні. Любові (тобто музиці) – так. Краса врятує світ. Єднаймося заради краси.

Однак єднатися щось увесь час заважає. Принаймні зі мною не все однозначно. Ясна річ – мені подобається, як грає і покрикує цей мужичок у червоній підперезаній рубасі на випуск і світлих домотканих штанах, заправлених у чорні чобітки. Чобітки, до речі, є вагомим компонентом його музики: час від часу він енергійно притупує ними. Ідеальна філармонійна акустика дозволяє слухачеві насолодитися навіть тупотінням. Якщо воно майстерне. Тут воно майстерне.

Звичайно, він прекрасний виконавець. І не його вина, що протягом дня я багато читав у новинах про диверсантів та терористів на Донбасі, про захоплення заручників, про офіцерів ГРУ й українців, яких вони закатували. Не його вина у цькуванні наших кримських татар на їхній же рідній землі. Не його вина у вигнанні з осель наших ромів. Як і не його вина, що всі ми – кримські татари, роми та інші українці – ось уже котрий тиждень живемо у формально не оголошеній, але такій реальній і неформальній майже-війні. До чого тут цей чудовий музикант? Та йому ще й подякувати треба і низько вклонитися за те, що погодився вийти на сцену разом з українками! Бо музика ж понад політикою, правда? А тепер йому ще й від вірних путінців випишуть добрячих «люлєй» за такий от непатріотичний пацифізм. За спільний концерт з хохлушками-фашистками.

І все ж я ловлю себе на мимовільному й, мабуть, неправильному протиставленні. Наскільки наша музика красивіша, глибша, як багато в ній вимірів! Мар’яна і «Курбаси» ведуть нас у такі дивовижні безмежжя, в такі гармонії й дисгармонії, що голова обертом, а серце з грудей. У росіянина ж – ложки, дошки, гуслі, притупування та погейкування. Ні, це не музика двох братніх народів. Це музика двох різних світів з абсолютно протилежними напрямами розвитку. В нас метафізичні безодні, помножені на тугу й любов. У них суцільні частівки з вигуками – земне, надто земне. У нас Космос, у них «битовуха». У нас «Отченаш», у них «закопали мамку – гулять пойдем».

Я, повторюся, свідомий того, що ці думки неправильні. Можливо, готуючись до відвідин філармонії, не варто читати новини зі Слов’янська або Краматорська. Тим більше не варто читати новини з Кремля. Бо звідти лише погані новини. Найкраща новина з Кремля була би про те, що Кремль зачинився і більше працювати не буде. Зачинився навіки. Самоліквідувався з огляду на очевидне перевищення будь-якої припустимої норми сконцентрованого зла. Весь людський рід зітхнув би з такою полегкістю!

Але цієї новини найближчим часом, на жаль, дочекатися годі.

Ні, я далекий від усяких арійських теорій про те, що арійці – ми, а росіяни ніщо інше як дурна біологічна суміш угро-фінів з монголами. Бо навіть якщо це так, то це ж нічого не значить. Я взагалі не думаю, що біологія визначає й диктує. Навіщо тоді душа, психіка, розум, свідомість? Для чого тоді ми люди?

Але я читаю про те, як їхні офіцери (офіцери!) катують ножицями нашого хлопця, і в мене, в усій моїй мові, не знаходиться окреслення точнішого, ніж «по-звірячому». Вони чинять по-звірячому, й, можливо, тому ось тут, на цьому концерті в Берліні, в їхній музичній архаїці, в цьому дещо шаманському притупуванні мені вчувається звір. Не людське, а тваринне, та сама біологія, в силу якої так не хочеться вірити.      

Публіка довго й натхненно аплодує, кілька разів викликаючи музикантів на біс. Організатори не промахнулися: тепер я знаю, хто ми і хто нас зібрався знищувати.

 25. 04. 2013