«Майстерня сільських ініціатив»: мрійники на селі

У Косівському районі школярі створюють еко-меблі для літнього класу, збирають гроші на облаштування шкільного майданчика, розповідають про користь еко-торб. Організаторка програми «Майстерня сільських ініціатив» Іванна Чупак написала для UFRA, чому ці учні восьмих – одинадцятих класів можуть стати прикладом для будь-якого громадського активіста з багаторічним стажем реалізації проектів.

Все почалося у жовтні 2014-го року, коли я почала їздити по селах і школах Косівського району, щоб набрати учасників на нову пілотну програму неформальної громадянської освіти шкільної молоді «Майстерня сільських ініціатив». Її мета – розвивати сільський публічний простір, підтримувати молодіжні ініціативи, спрямовані на соціальний, культурний і освітній розвиток сіл, розширювати мережі нових форм освіти для сільської молоді і розвивати волонтерство в сільській місцевості.

Зараз «Майстерня сільських ініціатив» втілюється в Івано-Франківській, Черкаській, Донецькій та Дніпропетровській областях.

Косівський район був для мене новим і маловідомим регіоном для роботи. Проте, я обрала Косівщину для цієї експериментальної програми не просто так. З одного боку, постійно чула про культурний ресурс гірського району з його майстрами, гуцульською культурою, ба навіть екзотичним базаром щосуботи. З іншого боку, поїхавши туди вперше, зрозуміла, наскільки вдвічі або й утричі важче місцевій молоді отримати ті можливості саморозвитку, які має молодь в околицях Івано-Франківська чи навіть Коломиї.

Щойно потрапила на косівські бездоріжжя, коли добиратися з одного села в інше треба щонайменше годину, я зрозуміла, що зробила правильний вибір.

Зусилля виправдали себе. З-поміж понад п’ятдесяти школярів сільських шкіл я обрала двадцять п’ять. Учні з Яблунівської, Старокутської, Космацької загальноосвітніх шкіл та Яблунівської школи-інтернату, які мешкають у дев’яти селах Косівського району протягом чотирьох місяців втілили десять громадських ініціатив!

Програма складалася з чотирьох етапів. Спочатку – два семінари-тренінги. Під час них учасники розвивали ідеї та навчалися основам проектного менеджменту, отримували навички й інструменти для творення власної громадської позиції та активності. Далі –  реалізація власної ініціативи та семінар-оцінка й розвиток перспектив.

Чим же ж я так пишаюся? Типовими толоками зі збирання сміття або черговою промоцією еко-торб? Можливо, це звично у великому місті і з іншою віковою групою та громадою. У випадку ж цих учасників це унікальні процеси, до яких долучалися як бабусі, дідусі, батьки, вчителі, так і лісництво, місцеві ЗМІ та приватні підприємці.

Докладніше спинюся на проекті «Еко-меблі», який реалізували двоє хлопців у Яблуневі. Збираючи від односельчан непотрібний їм пінопласт і підключивши до процесу вчительку трудового навчання, вони почали шити крісла з мішковини та пінопластовим наповнювачем, легкі й зручні для сидіння. Мрією і метою хлопців є створити таку кількість крісел, щоб навесні оформити для Яблунівської школи літній клас.

Ще один проект – побудова місця для відпочинку у дворі школи – став для мене нетиповим через те, що взялися за нього четверо дівчат. Вони створили в селі справжню фандрайзингову кампанію для будівництва майданчику: зібрали макулатуру на понад 1500 гривень, а серед дрібного бізнесу – понад 4000 гривень.

Особисто мене цей результат вражає. Адже йдеться про пошуки додаткових ресурсів для першого проекту чотирнадцяти – шістнадцятирічних школярок. Тепер у дворі школи можна знайти лавиці для сидіння й турніки для занять спортом.

У Яблуневі активістки розповсюджують еко-торби. Не просто торби для багаторазового використання, а пошиті з екологічно чистої мішковини. Дівчата, які розробили ідею, підключили до процесу шиття однокласників на уроках трудового навчання, власних мам і бабусь. Так вони несвідомо зробили проект не тільки екологічним, та ще й трансгенераційним. В рамках проекту ідея еко-торб розповсюджувалась, насамперед, у школі. Наступний крок – поширення її в селі та співпраця з магазинами в Яблуневі.

Це тільки три приклади з десяти. Було ще творення смітників на вулицях Космача, відродження гуцульських посиденьок у тому-таки селі, благодійні проекти для підтримки одиноких старших людей в Яблуневі, побудова спортивного майданчика на території школи-інтернату, допомога безпритульним тваринам, еко-толоки зі збирання сміття в околицях села Люча і нарешті творення документального фільму-інтерв’ю зі старожилами села Кути.

Ці ініціативи – тільки старт формування живого сільського простору, який тримає в собі величезний нерозкритий ресурс. Під час «Майстерні сільських ініціатив» ми використовували так званий підхід ABCD – Asset Based Community Development. Це означає розвиток громади, зіпертий на її ресурси. Ми менше говорили про проблеми сіл, і в такий спосіб привернули увагу молоді до нерозкритих людських та інституційних ресурсів села. Цей підхід дозволяє створити позитивне бачення того, що є навколо у сільській місцевості, не «зациклюючись» на негативі.

Творення ментальної мапи села за допомогою ABCD дало учасникам можливість відрефлексувати, чому варто щось підтримувати і змінювати на краще навколо себе, і чому, можливо, варто колись повернутись і сказати: «Я хочу тут залишитись, працювати і жити».

 

Щойно завершився новий набір учасників на 2015 − 2016-й програмний рік. Нові двадцять п’ять учасників «Майстерні сільських ініціатив» розпочинають навчання з проектного менеджменту 24 жовтня в Косові.

Більше про програму «Майстерня сільських ініціатив» можна дізнатися у соцмережах

Фото: Ольга Зарко

 

 
 
 
Підтримайте нас!
 
Оберіть суму
  грн/місяць