«Стоїмо і в мінус 20»

UFRA розпитала продавців та продавчинь франківських базарів, як вони перемагають холод. 

 

Марія, продавчиня непродовольчих товарів

Я можу розказати про всьо, що лиш не хоч. Я всьо пробувала, але мені, вопше-то, нічо не помагає. Кажуть, що треба завивати ноги в газету, або вбирати в целофанові торбинкє́. А колись мені одна баба казала, що добре суху гірчицю в шкарпетку. Добре ставати на картон, як торгуєш. А головне, аби була груба підошва.

Один раз я (але не знаю, чи це треба писати)… я так в ноги перемерзаю, та й думаю, що б то зробити. Намастила ноги маззю «Фіналгон», а на базарі так змерзла – фист змерзла, що ніг не чула. А як прийшла додому, як почала в теплі відходити, як та мазь мене почала пекти – то я не знала де ноги подіти! Отакі були всякі трафунки.

Ну та й чай чи кава гаряча, само собов. Трошки навіть крапати туди спірту або бальзаму. Ну але мені не помагає нічо.

Мирося, продавчиня фруктів

Це в кожного своє. Як було дуже холодно, якщо мороз від мінус восьми, то взагалі не виходимо. І людей немає, і товар псується, і ми замерзаємо. Я стою без рукавиць – бо в них незручно. Але часом можу такі, без пальців вбрати. А так стоїмо з дев’ятої до п’ятої години.

Я зараз в лижній курточці, вона не продуває. Ну і два светри. Ми стоїмо на піддонах, дерев’яних, то ноги не мерзнуть. А термос я не беру, бо нема в тому сенсу – на морозі він швидко холоне.

Я на базарі вже шість років, весь час на фруктах. Хоч і кажуть, що з часом загартовуєшся, але то неправда. Однаково. Як холодно, то завжди холодно. Просто звикаєш. Знаєте, буває, хто йде з базару в магазин працювати, то каже, що свіжого воздуха не стає.

Василь, продавець у кавомобілі

На роботі я з восьмої до шостої вечора. Гріюсь біля апарату – від нього пар іде, і береш стаканчик в руку, тепліше. П’ємо чай-каву. Нам дозволяють випити три кави на день, а чаю – необмежено. Ми собі закупаємо чаї і п’ємо.

Зараз в мене взуття таке, на мокру погоду. А на мороз – з натуральної шкіри стєльки допомагають. Один хлопець продає – він скупає старі шуби, дублянки, рукавиці  і робить устілки з них. 

Тут не так холодно, тільки в ноги. На місці не встоїш, треба рухатися. Кожен придумує свій спосіб. Хтось спиртне бере, але в нас таке не прокатує – ми ж за кермом.

Галя, продавчиня свічок і лампадок

Я так – вдягла, те що було. Стою, в руки дмухаю, чай беру. Чай – два рази за день саме більше. Я маю 60 гривень в день, а в мене двоє дітей, я так дивлюся, щоб же і дітям було щось.

Вдягаю безрукавку, куртку, та й якось гріюся. Я вже 25 років на базарі. Від восьмої ранку і до шостої-сьомої вечора.

На ноги – чоботи на два-три розміри більші і три пари шкарпеток – отак! Вистояти в свому розмірі не можна.

Старий термос збився, нового не маю – він коштує сто-сто двадцять гривень, я собі позволити не можу.

Валентина, в минулому – продавчиня дитячого одягу на базарі, тепер – власниця магазину дитячого одягу.

Я стояла і в мінус 20, і в мінус 25. Гарно зігріває гаряче вино. Я не брала з собою, але сусіди приносили домашнє червоне. Доведене до кипіння, від нього дуже добре тепло йде по всьому тілу.

Часто пили чаї та киселі, особливо кисіль довго зберігає тепло. Ще добре добавити в чай і каву чайну ложку настоянки на травах. Але таке бувало не часто. Це неправда, що кажуть, ніби на базарі люди люблять випити. Я десять років на базарі стояла, то лише на дні народження, бувало, приносили алкоголь.

Чай з лимоном – обов’язково. І каву з лимоном. Бувало, як їздили на нічний ринок, а рано – на роботу, обов’язково пили каву з лимоном. Підбадьорювало.

Ноги – це саме головне, мають бути в теплі. На півдня я брала носок «хебе», шерстяний носок, потім газету і кульок целофановий, а на то вже бурки чи валянки, а потім пошила чуні. У бурки з взуттям не влізеш, хіба 45 розмір треба брати. Чуні я поршила зі старої норкової шапки. Натуральне хутро дійсно зігрівало – я туди обута ставала, і ноги не мерзли. На годин шість-сім вистачало. Танцювали, притопували, бігали, стрибали.

Але страшніше – це додому в тепло приходити з морозу. Тоді тиск стрибає, очі червоніють, кидає в жар і холод. Стояла в комбінезоні – приходиш додому, і легше стає. Вдягаєш майку, футболку, один светр, другий шерстяний, з горлом такий був, куртка, а зверху – жилетка, слоїв шість-сім на собі мала.  В людей були ще пояси з собачої шерсті і шкарпетки. З часом купила собі пухову хустку.

Сьогодні я проходжу через ринок, як згадаю, що там стояла, як представлю, що люди там зараз стоять… Я така довольна, що перейшла в магазин! В мене б здоров’я не хватило на тому морозі стояти.

Василь, продавець виробів з дерева

По собі, пані, що я скажу… В мене простеньке тепле бельйо, я вже роками тута. Та зара різне, всяке «термо» понавозили. А в мене простіше.

Черевики на розмір більші, одіваю овечі носки. Головне – аби не тісно нозі. Стоїмо і в мінус 20.  З самого ранку аж до вечора. Я в семій годині виходжу з дому, і в семій приходжу.

Та, можна раз випити кави, і туди 25 грам бальзамчику. Бо як сто грам випити – не буду чути, як змерзаю.

Аня, продавчиня у продуктовій ятці

Як був мороз – ти не повіриш – я ногу в газету замотувала, а потім взуття!

Вбираєш футболку – боронь боже хімію – потім світер, потім лейбек. Це на діалекті, як то…безрукавка така в’язана, бараняча. Я стою з дев’ятої до п’ятої години зимою, більше не можу вистояти. Дальше вже починається такий змерзляк, що нічого не помагає. Хочеться теплої хати і роздягнутися.

 

Фото: Світлана Ославська, Анна Ільченко