Художник з Буенос-Айреса Хорхе Амор: «Війна – це бізнес малої групи людей з великими інтересами»

Художник Хорхе Помар – аргентинець, дід якого народився в Україні. Хорхе працює під псевдонімом Амор. «Це означає любов», – вимовляє він українською. Невинні тварини зі зброєю в руках у роботах Амора в Парижі й Буенос-Айресі критикують війни й воєнний бізнес, що збагачує кількох і забирає життя в тисяч. Одна з відомих робіт Амора має назву «$1.800.000.000.000». «У світі один мільярд вісімсот тисяч мільйонів доларів щорічно інвестується у виробництво зброї», – читаємо під фотографією муралу на Flickr-акаунті художника.
Хорхе Помар приїхав до Франківська в рамах мистецьких резиденцій, організованих «Теплим містом». Він створив два мурали у місті: на подвір’ї житлового будинку по вулиці Курінного Чорноти і у дворику дитячої лікарні, що на Чорновола.
UFRA зустрілася з Амором, поки він працював над першим малюнком, який назвали політичною піцою. «Синій для мене репрезентує проукраїнські сили, а червоний – проросійські», – описує Хорхе намальовану діаграму.

Розкажи про себе. Я чула, Твої предки родом з України.

Мій прадід одружився з прабабусею в Одесі. Дід народився в Голованівську на Поділлі, але родина виїхала з України, коли йому було два роки. Вони походили з єврейської традиції, але не були релігійними. Мама навіть одружилася з моїм батьком-католиком.

Хто запросив Тебе в Україну?

Я надсилав багато листів людям і організаціям в Європі, щоб домовитися про проекти тут. Так знайшов Respublica Fest і написав Андрію Зоїну (Андрій Захарко, організатор фестивалю Respublica – UFRA). І десь за годину він мені відповів: «Нам дуже подобаються твої роботи, ми б хотіли, аби ти приїхав». Також я зв’язався з організаторами Black Circle Festival, де малював у першій половині серпня.

Свою мандрівку до України я запланував на місяць. Після Івано-Франківська їду до Кам’янця-Подільського і Голованівська. Я також малюватиму в Чернівцях і Києві, але ще не знаю, де саме. А потім – в Італію і Францію.

«Виробництво озброєнь у Франції», Париж, 2014. Фото з Flickr Хорхе Амора

«Війни, приховані за красою прапорів», Париж, 2014. Фото з Flickr Хорхе Амора

У муралах останніх двох років Ти використовуєш символи релігій, грошових знаків, прапори. Розкажи більше про ідеї, які просуваєш у своїх роботах.

Раніше я малював на вулиці більше для задоволення, особливо не замислюючись. Це були абстракції. Я йшов за своїми відчуттями й натхненням, імпровізував. І раптом зрозумів, що, малюючи в публічному просторі, маю велику відповідальність. Я думав про сучасну ситуацію у світі, про спосіб мислення людей. Ми живемо в ХХІ столітті, у 2015 році, а навколо стільки безглуздих воєн! Так я почав працювати з темою воєнного бізнесу. Тому що, врешті-решт, війна – це бізнес малої групи людей з великими інтересами. У ньому задіяно багато грошей.

Моя мета – не маніфестувати щось чи звинувачувати, а  обігрувати цей мотив у такий невинний спосіб, змішуючи дитячу грайливість і барвисті світи, що пов’язані з дитинством, із цією більш серйозною і темною темою.

На Твоїх муралах – поєднання зброї і прапорів різних держав. Мені, зокрема, згадується паризька робота з автоматом кольору прапору Франції. Якою є реакція на такі зображення?

Дуже позитивна. Доки я працюю, люди спершу не бачать чіткого повідомлення. Вони сприймають мою роботу як щось дуже гарне й приємне для ока. Кольори, форми, прапори, тварини – все це невинне й гарне. Але якщо людина проводить перед зображенням понад хвилину, то розуміє, що за ним є повідомлення. Багато хто підходить до мене зі словами: це прекрасно, я розумію, що ти хочеш сказати, і дуже це поважаю.

Коли я малював великий автомат з французьким прапором на чорному тлі, люди просто дивилися й не розуміли, що я роблю. Коли закінчив, вони побачили цифри і зрозуміли, до чого я веду. І їм сподобалося. Один чоловік, щоправда, сказав: «Це негарно». – «Чому?» – Запитав я. – «Тому що французи гарні люди». Я не заперечую. Але, може французька держава не є такою ж гарною, як її громадяни. Вона має свої інтереси.

Я не маю на меті висловлювати неповагу до рішень французького уряду. Але мені важливо працювати з цими темами, і нагадати людям, чим займається держава.

А що б Ти намалював у Росії, якби трапилася можливість?

Мені ще не доводилося бувати у Росії, хоча я б дуже хотів. Але я б не малював такого, як в Парижі. Це надто очевидно, а мені подобається змушувати людей замислитися.

Чому ж тоді така очевидна річ у Парижі?

Справа в контексті. Люди проходять повз ту стіну дуже швидко, особливо не замислюються. Швидкість життя їм цього не дозволяє. Вони не мають одної хвилини, щоб стати, вдихнути і подумати про картину. Тому зміст мав бути доволі очевидним.

Процес роботи над муралом по вулиці Курінного Чорноти. Фото: Франківський вуличний малюнок

Що малюєш на цій стіні?

Це діаграми, графіки (показує на стіну – UFRA). Нагадує статистику, інфографіку. Ці форми й контрастні кольори добре працюють у просторі міста. Їх можна інтерпретувати по-різному. Ви можете сказати, що це Packman, ця гра з 80 – 90-х. Або піца. Синій для мене репрезентує проукраїнські сили, а червоний – проросійські. Але тільки для мене. Може, це годинник: сьома година. Місяць. Сонце. Планета. Хоча ця робота більш стосується політичного, я намагаюся спонукати людей замислитися.

На другому боці стіни буде щось на кшталт діаграми з червоним і блакитним. Для мене блакитний означає щось мирне, а червоний – більш жорстоке. Але фактично це просто діаграми, і вони не презентують реальність. Вони не говорять про війни чи соціальну справедливість.

Амор працює над муралом по вулиці Курінного Чорноти. Фото: Франківський вуличний малюнок

Бачу, Тебе обходить те, що відбувається у світі. Хоча на перший погляд здається, що Аргентина дуже далеко від світових конфліктів.

Так, я переймаюся цим. Але ми знаємо, що люди переважно не думають про ці речі, і це стосується не тільки Аргентини. Мене обходить, і я радий, що можу зробити хоча б щось маленьке. Малювання в публічному просторі – це вже щось.

Як би ти описав свій стиль словами?

Барвистий, невинний, абстрактний, дитячий, іронічний, геометричний.

Як ця наївність поєднується із зацікавленнями містикою й Середньовіччям? Мені доводилося читати в одному інтерв’ю про Твій інтерес до середньовічних щитів.

Два роки тому  я брав участь у книжковому проекті «Магія і містика», для якого зібрали 25 художників з Аргентини, Чилі, США, Німеччини. Я тоді працював із чимось, більш пов’язаним з космосом та ієрогліфікою. Але, може, зацікавлення цими темами вже не побачиш в моїх останніх роботах. Я постійно змінююся: одного дня я брудний, а наступного – чистий. Сьогодні я малюю букви, а наступного – числа чи символи, або інфографіку, або автомати, або прапори. Мені подобається змінюватися. Може, мінливість – це репрезентація мого стилю.

Амор працює над муралом на подвір'ї лікарні по Чорновола. Фото: UFRA

В процесі роботи над муралом на подвір'ї лікарні по Чорновола. Фото: Франківський вуличний малюнок

Розкажи більше про свої книжкові проекти.

Я роблю DIY-книжку про мою мандрівку і роботи в Україні, про людей, яких я зустрів. Це буде інді-публікація невеликого накладу.

А кілька років тому з моїм другом-німцем, котрий мешкає в Аргентині, ми зробили книжку про арабське графіті в Буенос-Айресі. Ми його винайшли. Намалювали на стінах кілька слів – я вже не пам’ятаю, які, але їхній сенс не має значення. Йдеться про форми й концепт. Це було на одній схованій від людського ока стіні. Це було своєрідне дослідження. Арабські літери пишуться справа наліво, а графіті – дуже західне явище, написи читаєш зліва направо. Ми поєднали таким чином сучасне й західне явище із чимось дуже давнім, що має  шлейф історії поза собою. Нам ішлося про змішування двох світів.

Торкатися питань ісламу для художників буває небезпечно.

Але ми не зачіпали релігію, тільки арабську каліграфію.

Чому Ти обрав саме цю стіну для створення муралу на подвір’ї житлової новобудови?

Я казав, що для мене важливий контекст. Тут, в Івано-Франківську, я працюю з українським контекстом. Для мене не надто мало значення, де ця стіна розташована. Але я знав, що це новобудова. Бачиш, тут усе пофарбоване в білий і блакитний. Тому я намагаюсь дотримуватися чистоти.

Яким просторам для роботи надаєш перевагу?

Я люблю використовувати текстуру стіни як елемент роботи. Мені подобається малювати на будинках в Буенос-Айресі. Знайомитися з людьми, які живуть в них і, може, емоційно пов’язувати свою роботу з ними.

Мені подобалося малювати у закинутих просторах в Буенос-Айресі, де я можу робити все, що завгодно. Я не можу зробити цього тут, адже це буде неповагою до цього простору. В занедбаних місцях ти маєш багато свободи, але деколи багато свободи без фокусу стає проблемою.

Читайте також:

Франківський стріт-арт: хто і для чого малює на міських стінах

Франківський стріт-арт: хто і для чого малює на міських стінах. Частина 2

 Підтримайте нас!