Ілюстраторка Христина Стринадюк: «Дітям набридло все банальне»

Поет Василь Карп’юк походить з Брустурів. Художниця-ілюстраторка Христина Стринадюк – з Косова. Іван Андрусяк, головний редактор видавництва «Фонтан казок», народився у Вербовці Косівського району. Таке гуцульське тріо працювало над дитячою книжкою філософських віршів «За руку з черепахою / Івасик, Ісусик і Марічка», що днями вийшла у «Фонтані казок». UFRA поспілкувалася з Христиною Стринадюк, авторкою неймовірних орнаментальних ілюстрацій до цієї книжки. 

Як сталося, що ти і Василь Карп’юк зробили спільну книжку?

Якось Іван Андрусяк написав мені «листа добра». Cказав, що є такий поет Василь Карп’юк, і надіслав кілька його віршів про Марічку. Я перечитала і думаю: «Ого! Я ще такого не читала». Ну, колись ще в школі вивчали хоку. І я подумала, що це щось справді круте, саме для сучасної неординарної дитини.

Яким був задум, ідея книжки?

Ідея була такою, щоб книжка була доступною за малюнками, бо вірші трошки складні. Хотілося, щоб вона вийшла небанальною та актуальною. Ці дітки, яких я малювала, такі загалом сучасні і класні. Векторні малюнки зараз популярні. І хоча ручна графіка – це добре, мені хотілося нове поєднати зі старим, на основі народних традицій, гуцульських кахель, писанок, вишиванок створити нову класну річ для дітей. Діти такі цікаві, їм набридло все банальне. Їм треба книжечки-картинки та книжечки-гри.

Я вирішила, що книжка має бути трохи інтерактивною. Тому тут є багато продубльованих моментів: метелики, яблучка. Це для того, щоб дитина могла лічити. Ось вчора ми знімали відео про книжку, дали її дітям, і вони одразу почали рахувати: «Диви, скільки яблучок!». Один каже, що тридцять два, другий – що тридцять три, і тако б’ються. Це така насолода за цим спостерігати! Думаєш – дійшло, попало.

Розкажи, як виглядав процес створення ілюстрацій до книжки.

Спочатку я збирала матеріал. Я сама з Косова, тому можу поїхати, скажімо, в Яворів подивитися на вишиванки чи піти в музей в Косові, чи на базарі так само можна побачити багато традиційних мотивів. Я знимкувала, вивчала давні вишиванки. Я можу відкрити будь-яку сторінку книжки  і сказати, звідки взяла мотив. Ось це, наприклад, фрагмент весільного рушника. Ці птахи так само з полтавського рушника.

Але я додала кольорів, тому що в оригіналі рушник червоно-чорний. Я обрала вузьку кольорову гаму: наприклад, червоний чи зелений, – вони всюди однакові. Також є майстри, якими я надихаюся, наприклад, творчістю Олесі Теліженко.

Від видавництва я отримала просто текст віршів. Тому в мене була абсолютна свобода, в якій техніці працювати і що малювати. Вільне плавання – це круто, але водночас є стільки шляхів і напрямків, куди йти… Але ж почалося все з того, що Івана Андрусяка захопила моя дипломна робота. Я ілюструвала казки в гуцульському стилі за мотивами майстрів традиційної косівської кераміки. Тому я знала, що саме в такому напрямку й треба рухатися.

Спочатку робота йшла повільно. Я робила один розворот на тиждень чи півтори, довго ескізувала, думала. Тільки цим і жила. Пила каву і думала, як намалювати ту черепаху, як її круто подати. Так і буває: прокручуєш в голові якісь образи, які складаються в одну картинку, і ти їх просто видаєш, і картинка виходить крутою. Але під кінець я вже спала по дві-три години, але робила по два розвороти на день.

Книжка так задумана, що має один розворот дуже насичений, а наступний – мінімалістичний. Це складається в цілість і не перевантажує дитину.

А як ти прийшла до того, щоб малювати?

Я народилася в родині різьбярів. Дідусь займався різьбою по дереву, і в родині є ще один майстер, якого вже не має в живих, Роман Стринадюк. Він працював з металом. Усе це в мене в крові. І я малювала з дитинства. Спершу батьки не погоджувалися: «Ну який з тебе художник? Художник – це не професія». А потім я тихенько записалася в художню школу і просто поставила маму перед фактом: «Все, мамо, я малюю». Поки я навчалася, був період експериментів, пробувала себе в тому, і в тому. Це такий пошук, і в кінці-кінців приходиш до того, що є твоїм. Поки що я прийшла до цього, можливо, потім до іншого поверне. Але зараз я в цьому вважаю себе сильною.

Може, тобі хотілося б ілюструвати дорослу книжку?

Ні, якщо чесно, я над цим не думаю. В мене завдання – малювати. Якщо будуть пропозиції, я не відмовлюся, звісно. Але з дитячих книжок я починала і це мені максимально близьке.

Премію «Книга року BBC − 2014» отримала художниця Катерина Штанко. Вона написала дитячу книжку «Дракони, вперед». Чи не хотілося б тобі саме написати книжку?

Я колись писала вірші і трошки прозу. Але в якийсь момент мені здалося, що це занадто легко (сміється ).

Чи займаєшся зараз іншими проектами, окрім книжкової ілюстрації?

За освітою я графічний дизайнер, але я фотографую, люблю живопис, графіку. Мені подобається традиційна гравюра, ліногравюра, лінорит, дереворит. Колись планую зайнятись офортом, обожнюю станкову графіку. Взагалі відчуваю себе графіком, але пробую себе в живописі. Зараз, коли завершила роботу над книжкою «За руку з черепахою», думаю на кілька місяців сісти й малювати. Вже мрію, коли малюватиму на полотні, фарбами…

І в цьому також будуть мотиви традиційного мистецтва?

Так, у мене є ідея гуцульського триптиха. Взагалі гуцульський світ такий безмежний – тільки надихайся! Їдеш туди, відпочиваєш тиждень, а вбираєш це в себе, переосмислюєш і видаєш такий продукт, який всім подобається. Тому що всі ми пішли звідти, я гадаю.

Мені здається, це правильно, що на обкладинці є імена як автора текстів, так і авторки ілюстрацій: «Написав Василь Карп’юк, намалювала Христина Стринадюк», тобто ви є співавторами.

Я сама по собі людина скромна і не хотіла свого імені ніде писати, навіть на обкладинці. Мене всі підштовхують: Христино, роби паблік, роби сайт, не можна сидіти. А я взагалі хочу забитися десь і просто малювати. Коли я надіслала перший ескізний варіант обкладинки Андрусякові, він сказав: «Ну це добре, що ти написала тут Василя Карп’юка, але і тебе теж треба написати». А на корінці я все одно написала лише «Василь Карп’юк», а потім технічний редактор і мене додав. Я навіть на знала про це (сміється). І вийшло так, що ми двоє автори, і це, напевно, правильно.

А які твої улюблені дитячі книжки?

Я обожнювала книжку «Пеппі довга панчоха». «Аліса в країні чудес» – само собою, але Пеппі була мені ближча. Але в дитинстві в мене взагалі не було ілюстрованих книжок, якими б я надихалася. Була якась «семиліточка» видавництва Веселка з казками. Була одна дуже круто ілюстрована абетка з графічними малюнками. Але таких книжок, щоб ними надихатися, не було. Батьки розлучилися, коли мені було шість років. Мене виховувала мама, і вона не мала змоги якісь такі особливі книжки купувати.

Вже маєш пропозиції інших проектів?

Зараз з Василем Карп’юком думаємо над новою дитячою книжкою. Вона буде на основі моїх ілюстрацій до диплома. Поки що ми обговорюємо концепцію. Але точно це буде навпаки: не я малюватиму ілюстрації до текстів, а Василь писатиме казки до моїх малюнків. 

Буктрейлер до книжки «За руку з черепахою / Івасик, Ісусик і Марічка»

Фото Світлани Ославської та з особистого архіву Христини Стринадюк