Старі, але потрібні: як повертають до життя історичні будівлі

Для архітектури вік може бути не перешкодою, а здобутком. Як вдихнути життя в старі будівлі і пристосувати їх до нового ритму? Де у Франківську найцінніша територія та як із неї можна зробити «цукерочку»?

Сучасні методи «реанімації» будівель-ветеранів

Надання старим архітектурним будівлям нового життя стало однією з ключових тенденцій у сучасній архітектурі. Ревіталізація буквально означає «повернення життя». Слово походить від латинського «re» – відновлення й «vita» – життя. Палаци, королівські резиденції, старовинні замки перетворюють на готелі, музеї, майданчики для мистецьких проектів тощо.

Однак таке перевтілення не означає стирання історичної пам’яті, а підкреслює значущість давніх споруд.

У випадку реставрації, «доповнення допустимі лише в разі, якщо за їх виконання залишаються незайманими всі варті уваги частини споруди, її традиційне оточення, композиційна рівновага  та  зв'язок  із навколишнім середовищем» (Відповідно до положення Венеціанської хартії, вона ж – Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць, на яку орієнтується, зокрема, ЮНЕСКО).

Фото: Flickr.com/alexmwang

За реконструкції історична основа може доповнюватися сучасними елементами. На думку Ричарда Саусвіка, члена Американського інституту архітектури, котрий брав участь у ревіталізації Музею імміграції на острові Елліс (Нью-Йорк), такі елементи дозволяють по-новому інтерпретувати історичний об’єкт.

Музей виник на місці імміграційної служби федерального уряду, що діяла там з 1892 по 1954 рік і пропустила мільйони людей, які вирушали в Америку в пошуках кращого життя. Після ґрунтовної реконструкції, що почалась в 90-х роках ХХ століття, будівля стала абсолютно новою та сучасною. На її відновлення пішло 155 млн доларів. Зараз це один із найбільших історичних музеїв США.

В Угорщині колишній Палац Фондової Біржі готується стати офісною та торговою будівлею класу А. Останні півстоліття в цьому місці розміщувалася штаб-квартира угорської національної телевізійної станції MTV, але нині над ревіталізацією об’єкта працює канадська компанія Tippin Corporation. Її гендиректор Майк Тіппін вважає, що задля економії під час реставрації історичних будівель можна використовувати деякі елементи повторно або переробляти. 

Фото: Flickr.com/budapestmoments

Є один надихаючий приклад із сусідки-Польщі. Українські студенти, майбутні архітектори, їздять до замку в Мальборку, щоб побачити, як проходить професійна реставрація. Це найбільший середньовічний цегляний замок у світі. Він закладений ще у XIV столітті, але під час Другої Світової війни ущент зруйнований.

Фото: Flickr.com/pedigree

Починаючи з 50-х років і донині триває ретельне відновлення замку за старими рисунками, а об’єкт пристосовується до туристичного та культурного життя. Замковий комплекс сьогодні включає готель, собор, музей, басейн, галерею тощо. В ньому постійно відбуваються виставки просто неба, різноманітні події для дітей та дорослих.

Цікава історія однієї садиби неподалік Вітебська в Білорусі. Художник Ілля Рєпін купив її за третину гонорару від картини «Запоріжці пишуть листа турецькому султану». Але з приходом радянської влади садибу розібрали на дрова. У 1989 році будівлю відновили майже з нуля, але знову нещастя – пожежа поховала всі зусилля.

 

«Здравнево» by Андрей Дмитриев via Wikimedia Commons

Білоруси відновили садибу вдруге у 2000 році, потроху заповнюючи її речами Рєпіна. Згодом тут відкрили філію Вітебського обласного краєзнавчого музею. Але це не тільки музей, в якому можна подивитись експонати, дізнатись більше про митця, прогулятись поміж дерев, які він посадив. Для залучення туристів у садибі почали проводити фестивалі, як-от фестиваль печворку.

«Гостинна республіка» в Києві

Одним із прикладів трансформації закритої історичної будівлі у громадський простір є Гостинний двір на Контрактовій площі в Києві. Ігор Тищенко, культуролог і аспірант НаУКМА пригадує, як це починалося (збірка «Місто й оновлення. Урбаністичні студії»):

«…26 травня 2012 року «відкрили» (в буквальному сенсі — відчинивши традиційно зачинені ворота) простір Гостинного задля збереження його некомерційного характеру, архітектурного вигляду і перетворення його на інклюзивний культурно-мистецький центр».

Після «повернення» пам’ятки у Гостинному дворі відбувалися концерти, поетичні читання, кінопокази,лекції, майстер-класи художників, фотографів, дизайнерів, уроки їзди на велосипеді тощо. Всі події були безкоштовні.

Ініціативна група зазнала фіаско в боротьбі із забудовниками, однак Ігор Тищенко впевнений:

«…існування «Гостинної республіки» довело, що колективні культурні і мистецькі практики можуть створити інклюзивний публічний простір там, де раніше його не було і не могло бути».

Палац Потоцьких – шпиталь – занепад – ?

Мешканці Франківська звикли до того, що ворота до палацу Потоцьких закриті й почали забувати, що там досі є залишки старовинних будівель маєтку засновників міста. Історія архітектурного комплексу починається з того, що родина Потоцьких у період з 1672 – 1682 будує власний житловий комплекс. Він слугував не тільки помешканням, місцем прийому високопоставлених гостей, а й оборонною спорудою. Проте проіснував як палац недовго, адже невдовзі Потоцькі збанкрутіли, а місто разом з будівлями перейшло в державні руки.

Австрійська імперія вирішує використовувати будівлю як шпиталь, що почав приймати пацієнтів з 1801 року. Добудовують хірургічний корпус, а центральне крило палацу після пожежі розбирають, інтер’єр пристосовують до нових лікарняних вимог. Без змін залишається тільки вхідна брама XVIII століття з флігелями, що сьогодні стала візитівкою міста.

У ХХ столітті територія палацу переходила від австрійських військових до російської царської армії, потім від Української Галицької армії – до польських військ. Деякий час у ньому базувались червоноармійці та німці.

2004 року комплекс разом із брамою Міністерство оборони передало «Прикарпатській фінансовій компанії», що належить Олегу Бахматюку. Палац отримав нового власника.

Проте, передані лише будівлі, земля ж залишається у власності громади.

Саме це підштовхнуло до демонстративного відкриття воріт у вересні 2015 року та створення ініціативної групи «Палац Потоцьких – серце Івано-Франківська». На меті в активістів – дослідження, збереження та відновлення історичного комплексу площею 1,4 га. Вже створений Благодійний фонд «Комплекс палацу Станіслава Потоцького з брамами», який бере на себе відповідальність за освоєння території в інтересах громади.

Ідеї, що витають над Палацом Потоцьких

Завідувач сектору з питань охорони культурної спадщини управління культури ОДА Андрій Давидюк:

«Спочатку треба роз’яснити одну річ: що було первісним, а що – добудованим. Однак всі нашарування є цінними… Якщо йдеться про ревіталізацію комплексу, його треба приймати таким, який він є сьогодні. Навіть з можливістю добудови тих приміщень, які на сьогодні є необхідними (актові зали, підземні комунікації). Був цікавий проект зв’язати палац Потоцьких з виходом на вали…

Палац Потоцьких – це серце міста. Це є найцінніша земля, місце, де могло би сконцентруватись все культурне життя Івано-Франківська й області».

Однак щодо фінансування «операції на серці» на разі у держави зв’язані руки:

«Відповідно до бюджетного кодексу України, фінансування об’єктів, які знаходяться у приватній власності, є забороненим. Якщо об’єкт буде переданий у власність громади, обласний та державний бюджет може надавати субвенцію на відновлення та реставрацію цього комплексу...

Ми вже говорили про те, щоб створити з власником спільну організацію: місто би увійшло зі своєю часткою з землею, власник – зі своїми будівлями, а обласна рада з іноземними інвесторами – фінансовою допомогою». Головне, вважає Андрій Зіновійович, щоб власник мав таке ж бажання працювати над цим питанням, як і громада.

Частина комплексу Палацу Потоцьких, вид з вулиці Шпитальної. Фото: Сергій Криниця, commons.wikimedia.org

Зоряна Лукомська, доцент кафедри архітектурного проектування Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, вже не перший рік разом зі студентами розробляє проекти ревіталізації палацу:

«Палац Потоцьких є однією із ключових будівель середмістя і є збережений в задовільному стані, тому має жити. Чи він буде у вигляді культурного, мистецького, розважального центру, чи у вигляді музею, галереї, школи мистецтв – кожен із варіантів буде добрим, якщо не будемо негативно впливати на цей об’єкт.

Одна зі студенток запропонувала пристосувати споруди для музею, причому використати і підземну частину, щоб з вулиці Валової зробити окремий вхід в комплекс. Ми розглядали об’єкт в системі міста. Наприклад, на території ринку пропонували зробити підземний паркінг для комплексу. Це був такий синтез історичної архітектури з сучасними вимогами.

Наступна ідея – більш освітнього характеру. У дворі пропонувалось зробити критий павільйон у вигляді піраміди (як у Луврі), звідки ми проходимо у приміщення, які збереглись. У одному приміщенні була б театральна школа, наприклад.

Ще однією студентською пропозицією було використати палац як музейний експонат. Посередині пропонувалось влаштувати майданчик, з якого можемо підійматись сходами по спіралі й оглядати споруди як об’єкти історичної спадщини».

Сергій Адамович, професор кафедри теорії та історії держави і права, доктор історичних наук, вважає, що різні періоди існування комплексу (як палацу і як шпиталю) можуть стати «фішкою» при його відновленні:

«Комплекс, в першу чергу, цікавий тим, що тут зібрані елементи різних періодів: приміщення, побудовані за польських, австрійських, радянських часів. Відвідувачі можуть бачити мозаїку різних епох, напрямків. В тому буде його перевага.

Палаців Потоцьких є багато в Україні, а тут ще був один із найдавніших шпиталів. Відповідно, можна буде показати і медичне обладнання, тим більше, що його багато тут позалишалось. Є ще залишки оборонних споруд, де можна відновити ще один бастіон».

Крім того, Сергій Адамович на місці археологічних знахідок уявляє собі виставку: відвідувачі по дорозі до різних приміщень зможуть попутно ознайомлюватись із різними епохами, розглядаючи їх законсервованими під склом.

Оптимізм всиляє те, що для початку процесу ревіталізації не потрібно чекати: «Особливість території в тому, що можна проводити дослідження і вже одночасно використовувати її».

Голова благодійного фонду «Комплекс палацу Станіслава Потоцького з брамами», художній керівник драмтеатру Ростислав Держипільський:

«Там мають бути майданчики: театральна студія, художня, кіно, такі собі майстерні для митців. Обов’язково музей там треба зробити. Має бути літературний осередок, студії для дітей. Це має бути абсолютно жива територія, де постійно відбуватимуться якісь заходи».

Учасники ініціативної групи «Палац Потоцьких – серце Івано-Франківська» наголошують на тому, що після передачі архітектурного комплексу громаді, ніхто не матиме права приватизувати його. Особливо трепетно до політичної складової ставиться головний архітектор Івано-Франківська з 2012 по 2015 рік, а тепер заступник голови Фонду Володимир Гайдар:

«Ця територія – вільна від політики, піару та реклами. Це територія міста і містян». В його баченні палац Потоцьких може стати й науковим центром: «Ми хочемо підтягнути туди і наукове товариство, щоб об’єднати практику, культуру, науку і мистецтво через спілкування, мультидисциплінарне поєднання… Він повинен виконувати функцію, яка має впливати та допомагати розвитку міста в цілому. В першу чергу, відновлення історичної пам’яті, своїх коренів, щоб відчувати ґрунт. Але відчуваючи його, думати про майбутнє».

В архітектурному плані Володимир Гайдар відстоює поєднання історичного з сучасним:

«У нашому місті має бути сучасна архітектура, але підхід має бути "від середовища"… Мені хотілося б, щоб комплекс зажив не тільки якимось ностальгічним спогадом про минуле, яке ще треба знайти при археологічних дослідженнях, а все-таки додати туди сучасний подих. А це можуть бути якраз сучасні архітектурні рішення».

Під час культурно-мистецької акції на території комплексу Палацу Потоцьких. Фото: UFRA

Варіант історичної реставрації поки що не розглядають. У першу чергу, через те, що науковці не мають ані планування, ані опису чи малюнків зовнішнього вигляду будівель комплексу. Вірогідно, є дані у польських та австрійських архівах, куди вітчизняні історики ще не дісталися. Тому ідеї щодо реанімації палацу витають вулицями та кабінетами Івано-Франківська, а на землі палацового комплексу потроху пробиваються паростки громадської діяльності.

Чільне фото: flickr.com/lukas834

«МІСТОСВІТА» – серія публікацій про інноваційні практики у сфері розвитку міста й освіти.

Проект створено за підтримки платформи «Тепле місто» в рамках програми «Міські ґранти»

Також читайте:

Примари фабрик і заводів: у пошуках нового життя франківських промзон