Франківський стріт-арт: хто і для чого малює на міських стінах

UFRA  поговорила з авторами та авторками розписів на стінах Івано-Франківська і дізналася, хто вони, і для чого їм це потрібно.

 Кінотеатр «Космос», стіни по Новгородській та Галицькій

Стіни по Новгородській біля Бастіону та у дворі на перехресті Галицької-Дністровської розмалювали графітчики з Kickit Art Studio. Вони ж працювали над колажем на кінотеатрі «Космос», разом із художниками з Рівного, Львова і Тернополя та Франківська. 

Віталій Dilk з Kickit Art Studio

«Нас можна вважати людьми, які займаються благоустроєм міста. Немає чітких правил, що ми малюємо, а що ні. І я не можу сказати, що ми на когось орієнтуємося. Є, звісно, художники, які мені подобаються, але вони не з України. Це іспанець Aryz, є художник зі США Axel Void, графітчики з Польщі Etam Crew.

Графіті по вулиці Новгородській

Яка наша місія? Думаю, ми показуємо, що на місці сірих нецікавих стін можна малювати щось гарне. А те, що

«солдати мають ходити у формі, а стіна має бути білою», як сказав нам один офіцер, – це радянський стереотип.

Мені здається, щоб графіті розвивалося, потрібні фестивалі. Якщо ти сидиш вдома і в тебе немає грошей, нічого не вийде. Потрібно запрошувати світових художників, надихатися, запозичати їхні практики. Це все. Дуже просто. А в Україні є лише один великий регулярний фестиваль, Республіка в Кам’янці-Подільському. У нас немає комьюніті, людей, з якими можна було б робити проекти. Є окремі графіті-райтери, але їм цікавий лише вандалізм, вночі помалювати. Краще б вони по швидше це переростали. Сам я ніколи не ставлю тегів, давно виріс з того».

 

Графіті на подвір'ї на перехресті Ногородська – Галицька

Дитячий клуб «Мрія» на Хоткевича

Фасад дитячого клубу на Хоткевича розписали художники Славко Хоменко та Олена Матура чотири роки тому. 

Славко Хоменко

«Я згадував книжки, які мені подобалися в дитинстві, і керувався тим, від чого я тащився малим. Мені подобались великі моськи, великі очі, журнал Nintendo, космічні, зоряні чувачки, лицарі, діаманти, скарби. В мене був перший малюнок – песик у лицарському шоломі. Так що сюди я упхав усе, що любив: НЛО, Сатурн, діаманти. Дівчата люблять діаманти, я одразу це відчув. Тільки намалював камінці, якась мала бігла: «О, в мене такі діамантики, такі прикольні!».

Це був такий сіренький будинок, як тюрма – ще із ґратами радянськими. А тепер перед будинком проводять різні заходи, театральні вистави. Не соромляться. Це вважається святковою територією. Та й дітей більше приходить сюди. 

Мені здається, розпис добряче поміняв ставлення людей до Клубу.

А взагалі мені не подобаються сучасні графіті. Малювати без дозволу не хочу. Я хочу спокійно стояти собі й малювати. А взагалі хочу фільм знімати, а не бігати й малювати малюночки постійно». 

Завод «Промприлад» на Мельника

Паркан цього заводу розписали п’ятеро художників та художниць у червні 2014 року в рамках художнього пленеру «Мій Станіславів».

Женя Картушова, співорганізаторка пленеру

«Художній пленер – ініціатива Благодійного фонду «Родина» і моя власна. До пленеру міг долучитися кожен, не зважаючи на вміння, освіту, стиль виконання.

Мета проста – ми хочемо зробити місто гарнішим.

Створені під час пленеру картини ми вивісили в галереї «Арт на мур» в Бастіоні, де їх можна було придбати. Ціни ставили самі художники, і це були дуже демократичні ціни. Наприклад, картина Юрія Писаря за 300 грн. У пленері брали участь і доволі відомі художники: Тимчук, Писар, Стецик, Маньковська. Гроші, які ми зібрали, підуть на облаштування оглядового майданчика на Ратуші.

На другий день пленеру вже інші художники розписували паркан заводу «Промприлад». Я та Христина Федотова як організаторки домовлялися з власниками заводу, що ескізи затверджуємо ми, а власник просто нам довіряє. Він не перешкоджав нам і не ставив особливих вимог, просто хотів, щоб були гарні малюнки».

Миколайчук на Миколайчука

Учасник пленеру Юрій Пітчук нещодавно розписав стіну по вулиці Миколайчука.

Юрій Пітчук

«До мене подзвонила Оксана Савчук, депутат від району Каскад – Позитрон. Вона шукала художника, який би міг розмалювати стіну у дворі по вулиці Миколайчука. Стіна колись відгороджувала смітники, але згодом мешканці двору зорганізувались і перенесли їх в інше місце, а стіна залишилась, брудна і пописана.

Я працював над стіною з перервами протягом трьох тижнів. Місцеві жителі спочатку не розуміли, що я тут роблю. Була навіть кумедна ситуація. Перед тим, як наносити зображення, стіну побілили. Я прийшов і почав малюнок з чорної брови Миколайчука. І якась дама з балкона мені кричала:

«От вандали, не встигли стіну так гарно побілити, а воно вже тут пацькає!»

Фото: Юрій Пітчук

 Але як картина почала вимальовуватись, люди підходили, цікавились, дякували, навіть поїли гарячою кавою. Часто підходили і запитували, хто зображений. Версії були від Шевченка до Че Гевари.А ще коло мене завжди крутились діти. Мене це трохи здивувало, бо я чомусь думав, що всі діти тепер сидять по хатах і грають ігри в інтернеті. Сподобалась фраза «Нащо ви це робите?  Щоб було гарно.  А нащо щоб гарно було?». Дівчина, дивлячись на голову Миколайчука, бачила в ній дракона».

 «Єдина Україна» на Мазепи

Авторки розпису Іра Клюцюк та Оксана Парцей не називають його стріт-артом, а про себе кажуть – прості художниці-монументалістки. 

Оксана Парцей та Іра Клицюк

Оксана: «Ми хотіли показати, що ми – небайдужі художниці, висловити свою громадянську позицію».

Іра: «І облагородити місто. Віддавна думали прикрасити розписом якусь стіну у Франківську. Але ідея малюнку на патріотичну тему зародилася під час Майдану.

Я зобразила найпопулярніші пам’ятки архітектури з кожного регіону. Вони мають складати контур України. З Донецької області я вибрала скельний монастир. З Луганська – Дім техніки, з Криму – Ластівчине гніздо. А з Тернополя – Бучацьку ратушу. Кожна людина обов’язково впізнає будівлю з рідного міста. Тут є стела на Майдані Незалежності – як пам'ять про події на Майдані. І два ангели-охоронці, які єднають Схід та Захід. Ідея з ангелами Оксанина.

Композиція розпису створювалася на емоціях. Хотілося підтримати дух матерів – ми ж постійно бачимо купу чорних хустин. Хотілося сказати, що їхні діти, брати, чоловіки помирали недаремно. А Україна має залишитися єдиною і неподільною.

Ми закінчили розпис до Дня незалежності. Це такий подарунок від нас.

Тут, у Франківську, дуже легко бути патріотом. Але треба пам’ятати, що війна він нас у двох днях їзди і треба цінувати те, що хлопці там роблять. Не треба жалітись на життя, бо вони борються за те, щоб ми тут добре жили. Треба цінувати те, що маємо і підтримувати нашу країну».

Звісно, це не всі цікаві графіті у Франківську. Про інші роботи художників-муралістів, які можна побачити в місті,  у наступних матеріалах UFRA