Франківський стріт-арт: хто і для чого малює на міських стінах. Частина 2

UFRA продовжує розповідати про франківських майстрів стріт-арту та їхні роботи. Ми дізналися, для чого Петро Буяк, Ярема Стецик та Христина Бик розписують міські стіни та що для них вуличне мистецтво – хуліганство чи урбаністична культура.

Молочний Центр Сучасного Мистецтва Петра Буяка

«Молочне кафе» , Шашкевича, 12

Вперше вікна свого часу популярного, а тепер занедбаного «Молочного кафе», яке з ностальгією франківці називають «Молочкою» Петро Буяк захопив навесні минулого року.

 Петро Буяк:

«То був якийсь такий рік, що в голові був просто жах. Проекти народжувалися ледь не щодня. Купа енергії, яку десь хотілося подіти. Вигадав проект, який називається «Вибирай і добирай років». То історія про алкаша Миколу, який спився ще із дитинства. Хотілося то діло виставити в велечезних полотнах. Оскільки в нас немає у Франківську жодного нормального виставкового залу, то вирішив робити це на вулиці. Приглянулося колишнє «Молочне кафе» на Шашкевича. Там і вікна хороші, і можна дев’ять картин виставити, і на голову нічого не капає, і місце доволі людне. Так і сталося. Я ще потім вигадав, що то є мій Молочний Центр Сучасного Мистецтва, де може кожен може робити, що йому заманеться і скільки заманеться. А потім пішло і поїхало».

За рік вікна «Молочки» руками Петра Буяка змінювали свій вигляд тричі. Спершу був загаданий вже проект «Вибирай і добирай років», потім на вулиці Шашкевича поселилися «Птахи України», а восени їм на зміну прийшла «Африкайов!».

«Буває, що  купу часу в голові зріє зерно, а потім росте крізь язик, голос, пензлі, музику… Думка, що малювати, виникає спонтанно, інколи за годину до мальовидла, інколи раніше. Не вгадаєш. Головне, коли вже виникла думка її втілити в життя, бо не дає спокою. Мучить, так би мовити. Всякі митці чи там продвінуті пантові чуваки називають то «творчі муки». Я зазвичай з таких фраз сміюсь. Скажемо так «заперло» – зробив,  «не заперло» – не зробив.

Різниця між малюванням на вулиці і на полотні чи папері відчутна в середовищі. Дома, наприклад, сижу за комп’ютером, слухаю музику, півоком кіно дивлюся, п’ю чай, медитую. Тиша і спокій. «Молочка» або вулицято чудесно також, але по-іншому. Одного літнього ранку я прийшов туди о шостій. Люди  тільки йшли на роботу, поодинокі, такі сумні. А я пю каву з термоса і слухаю легенько в навушниках музику. Тиша така і прохолода. Ніч. Фон готував за темноти, а потім десь в годині десятій ранку йшов звідти з відрами весь у фарбі додому митися і снідати. І такий кайф, наче доба нескінченна. Тому і там, і там є свої чудеса.

Справжній вуличний стріт-арт для мене то є адреналін і правопорушення. Такий собі протестний Хрестовий похід. Просити дозвіл на малювання на вулиці це те саме, що просити дозволу кататися на скейтборді по тротуарах. Це ж смішно. Можна домовлятися з жителями будинків. А так, то валік, шнурок, ліхтарик і вперед. Головне не займати історичні архітектурні споруди. Руки би повідбивав тим, хто малює на історичних пам’ятках. І так мало залишилося, а ви й то псуєте. Будьте трохи людьми.

В Україні бракує смаку і сміливості. І то ще на довгі роки.

Мусить вимерти і наше покоління, аби трохи змінилося щось у голові».

«Ісус благословляє подорожніх» Яреми Стецика

Завод «Автоливмаш»

Образ Ісуса Христа, який благословляє подорожніх словами: «Бо ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах», загальною площею 500 кв. м зявився на стіні автотюнінгової майстерні навесні 2011 року. Ідея проекту належить власнику майстерні Андрію Семанишину, а втілювали її франківський художник Ярема Стецик з помічниками Романом Бончуком, Юрієм Бакаєм, Тарасом Тимківим, Сергієм Полуботьком, Сергієм Тригубом, десятком пластунів, учнями Підпечарської  школи, волонтерами та працівниками майстерні.

Ярема Стецик

«Людина, яка працює в «серці Ісуса» на «Автоливмаші», шеф майстерні автотюнінгу Андрій Семанишин, довго виношував в уяві цю стіну з образом Ісуса. Потім ми спробували спільними зусиллями ту уяву втілити. Знайшли однодумців, можливості, моральні насамперед, бо потрібно було допустити в серце все: моральний, географічний, бетонний, охайний, кольоровий, економічний, затребуваний та інші аспекти. І все обійшлося майже без нас, зробилося на одному диханні. Приблизно місяць майже без переробок. Вночі з допомогою проектора і автокрану нанесли основні контури, потім за денного світла потроху малювали.

Нас цікавив насамперед Ісус, а не мистецтво. Тобто вуйко Андрій хотів ходити щодня на роботу в серце Ісуса.

Отці, з якими ми консультувались, на рівні ідеї не особливо нас підтримували, але й не забороняли. А коли все зявилось, то підтримка стала відчутною. Вони і зараз співорганізовують все добре і дивне, що відбувається там. Наприклад, тепер щороку там проходить автомотопішокінновелоблагословення «Ісус благословляє подорожніх», яке є однією з основних частин фестивалю Христового міста «Вгору серця». Чи думали ми, коли створювали образ, що він стане місцем паломництва і частиною фестивалю?  Тоді ми про таке мріяли, а точніше, хіба що тільки мріяли. Тут зараз принаймні раз на рік водії тиснуть руки роверистам і як мінімум одне «Отче наш» з їхніх душ вилітає! Це дуже круто.

Вуличне мистецтво – це широке поняття. Я  хотів би, щоби за малюнком хтось із живих був і тим жив. Я не смію «розбебехати» проходняк чимось великим. Я, якшо би хуліганив, то маленькими табличками. Нав'язувати своє зображення великого розміру без потреби (прохання, дозволу тих, хто там є) вважаю некоректним, як і їздити й паркуватись в центрі міста великим автомобілем».

«Студент-Революціонер» Христини Бик

Вулиця Незалежності, 9

Над створенням цього патріотичного графіті працювали члени громадської організації «Спільними зусиллями» під керівництвом молодої франківської художниці Христини Бик.

Христина Бик:

«Ми думали над тим, щоб створити щось цікаве до Дня студента. Висунули ідею розпису стіни «Студент – Революціонер», бо в той момент саме студенти гинули, відстоюючи нашу думку, наше майбутнє. До створення графіті долучалися всі охочі з організації  «Спільними Зусиллями», малювали просто люди, навіть боксери, які ніколи не займалися цим.

Вуличне мистецтво для мене  несе у собі щось вільне. Тебе нічого не обмежує. Ти твориш те, що бачитимуть люди, які проходитимуть повз роботу. Коли ми малювали, до нас підходило багато людей, цікавилися, чому ми це малюємо, хто нам платить. Доводилося пояснювати, що це поклик душі. Що це подарунок місту, та шана загиблим, які поклали своє життя за наше майбутнє».

Space Invader, вулиці міста

Одними з найзагадковіших елементів вуличного мистецтва Франківська є піксельні зображення. Їх поява ще навесні минулого року привернула до себе увагу франківців, а авторство приписували навіть французькому художнику Space Invader, який відомий в цілому світі своїми роботами – мозаїчними малюнками героїв гри для аркадних ігрових автоматів.

Експерементувати з персонажами популярної у 80-ті роки гри француз почав на вулицях Парижа, а вже згодом «космічні загарбники» зявилися по всьому світу. Появу робіт у найрізноманітніших точках планети майстер назвав «Планом вторгнення».

Єдине, що відрізняє франківські піксельні зображення від робіт Space Invader – матеріал. Французький художник використовує у своїй роботі зазвичай лише плитку, франківський – клейкий папір.

Хто з франківців вирішив наслідувати легендарного француза  чи сам майстер стріт-арту гуляв вулицями Івано-Франківська нам залишається лише здогадуватися.

Цієї весни франківські художники обіцяють нові роботи на вулицях міста. На що надихне їх цьогорічна весна, слідкуйте разом з нами у наступних матеріалах UFRA. 

Фотографії Софії Дейчаківської, а також надані Петром Буяком, Яремою Стециком, Христиною Бик. 

Читайте також:

 

Франківський стріт-арт: хто і для чого малює на міських стінах. Частина 1