Замість парканів: як в Україні відроджують парки

Часто із громадським простором, як зі стільцями – треба займати, або займе хтось інший. Але є й різниця, бо у випадку громадського простору, щоби місце було тепле й «своє», просто сидіти недостатньо. Доводиться відстоювати його і багато працювати. Сквер Небесної Сотні в Києві, Парк культури і Сквер Гідності у Львові – три приклади, як це можна робити успішно.

Поміж Михайлівським і Майданом

Сквер Небесної Сотні – це проект, який виник під час Майдану. Сім років до того на його місці був смітник, якраз поміж Майданом і Михайлівським собором.

Під час Революції Гідності багато мешканців району опинилися всередині барикад. А 18 лютого активісти Майдану цей, досить якісний, паркан розібрали й він слугував захистом для мітингувальників.

Співзасновниця ГО «Місто-сад» Женя Кулеба

«Тоді відбулося дві важливі речі, – розповідає співзасновниця ГО «Місто-сад» Женя Кулеба, – по-перше, місцеві почали допомагати майданівцям розбирати цей паркан. По-друге, люди прийняли рішення навести тут порядок». Тоді Женя створила сторінку на фейсбуку, через яку про ідею дізналося ширше коло людей. То було велике емоційне піднесення, долучилися багато киян, які 1 березня прийшли на перший суботник з прибирання території. Тоді й вирішили створювати сквер, але не робити його як звичний меморіал.

В сучасному світі найкращий меморіал – це дія, тож активісти поставили собі за мету повернути цю історичну територію киянам.

 «Зараз ми створили абсолютно унікальний прецедент, – пояснює Женя, – коли силами волонтерів змінили не просто невеликий простір, а психологію людей. Люди, які взяли в цьому участь – самі змінилися. Вони зрозуміли, що можуть впливати. Отже не працює принцип “я нічого не зможу вдіяти, а зло все одно переможе”. Якщо мати свою мету і бачити шлях її реалізації, то все можливо».

Територія майбутнього Скверу Небесної Сотні до початку робіт

Все було зроблено силами й коштом громади. Активісти принципово відмовлялися від допомоги будь-якої із політичних партій, а пропозицій було багато.

На початку грудня 2015 року в сквері, на стіні будинку, що обернена до Михайлівської площі, португальський художник Алешандро Фарту створив 100-метровий портрет Сергія Нігояна і присвятив його всім героям Майдану. Також на території скверу є дитячий майданчик та громадський город. Останній – новинка для України, але досить поширена освітня й терапевтична практика за кордоном.

Активісти усвідомлювали, що тема городу буде в Україні непростою. Женя Кулеба розповідає: з одного боку є фанати, які просто в захваті від ідеї, але з іншого, є люди, які не розуміють, навіщо в українському, й без того сільськогосподарському, середовищі посеред міста створювати город.

Урожай з громадського городу у Сквері Небесної Сотні

«Його сприймають як щось таке сільське, непотрібне і неінтелігентне. Ми стараємося не казати, що вирощуємо овочі для того, щоб їсти їх, бо це чомусь дуже агресивно сприймається. Хоча я посадила базилік і використовувала його, аби щось приготувати. Чи мої друзі, які мешкають на Харківському шосе, коли були в центрі, то приходили, а потім постили у фейсбук фото, як вони роблять салат із громадського городу».

Женя Кулеба каже, що навесні у сквері планують встановити сцену, де регулярно проводитимуть дитячі заходи, дискусії. Також у планах декілька лавиць. Ходити й сидіти на газонах у сквері можна і треба, проте лавки були б корисними в холодну погоду.

Загалом організація «Місто-сад» хоче зробити Сквер Небесної Сотні місцем зустрічі не лише мешканців району, але й всього Києва. «Наша мета – постійно об’єднувати та збирати людей, розмовляти з ними. Дивитися одне одному в очі, як би банально це не звучало. Це і є присвята Небесній Сотні», – каже Женя Кулеба.

Друге дихання

Парк культури у Львові – це приклад того, як вдалося оживити стару велику комунальну структуру, що останні кількадесят років була збитковою.

До літа 2014 року, коли повністю оновилося керівництво парку, у ньому практично нічого не відбувалося. Із 27 гектарів площі активно працювала тільки невелика частина, де встановлені атракціони. Людей приходило мало. Час від часу тут проводились фестивалі, які були ініціативою ззовні: «Alfa Jazz Fest» чи «Фестиваль Львівського», для прикладу. Тобто приходили люди й орендували територію, а сам парк нічого такого не робив.

Як наслідок, останні 20 років парк був збитковим. Взимку працівники переходили на півставки, а сама структура мусила брати кредити, щоб дожити до весни.

За останні півтора року ситуація різко змінилася. У парку постійно відбуваються кінопокази, танцювальні майстер-класи, концерти. Навіть взимку парк працює. А для святкування Нового Року, коли всім так бракувало снігу, тут застосували штучне насніження території.

Як вдалося вийти з тривалого застою? Спочатку, щоб дослідити, який парк був би цікавий людям, молода команда адміністраторів почала організовувати багато різнопланових подій.

Адміністраторка Парку культури Христина Пархуць

«Перші такі заходи – розповідає головна адміністраторка парку Христина Пархуць – це перегляди кіно просто неба, які пройшли дуже успішно й притягнули багато молоді. Вони й досі відбуваються, збирають по тисячі людей за перегляд. Потім ми робили танцювальні події, до Форуму видавців розписували парк віршами, організовували ярмарки смаколиків, збирали кошти на армію. Це було потрібно, щоб зрозуміти, хто до нас приходить, кому що цікаво. Таким чином досліджували, як залучити більше людей і тим самим притягнули аудиторію. Паралельно з цим ми підтягнули різні компанії, спонсорів, які теж почали щось робити в парку».

Люди, які приходили до Парку культури на події, затримувалися й на атракціонах, а це основна частина заробітку. Тож коли збільшилася відвідуваність, зросли й прибутки.

У Парку культури

Разом з тим, адміністратори парку серйозно замислилися над стратегією його розвитку. Вони організували два архітектурні воркшопи, до яких залучили фахівців з України та закордону.

Тоді й було розроблено концептуальний план розвитку парку. Експерти поділили його на зони: фестивальну, спортивну, спокійного відпочинку, й наповнили ці зони об’єктами. Зараз адміністрація поетапно це все реалізовує.

Найважливіший проект – це закупівля нових атракціонів. Його кошторис – 3,5 млн. євро. Такої суми в парку немає, але розраховують на інвестиції від міської влади чи бізнесу.

Нещодавно почали встановлювати всесезонну гірку зі штучним покриттям. На черзі облаштування пригодницького дитячого містечка, парку дослідів, дитячого майданчика із зоною для неповносправних дітей, коворкінг-лаунж простору, території для вигулу та тренування собак, закупівля мобільної сцени тощо. Є багато роботи, пов’язаної із благоустроєм, зокрема планують замінити асфальтне покриття на більш екологічне, встановити сучасну систему навігації.

Директор Парку культури Олександр Молодий

Однак не все так оптимістично. Директор парку, Олександр Молодий, каже, що з теперішніми податковими умовами паркові розвиватися надзвичайно складно.

«Ще зовсім недавно я тішився, що парк вийшов на прибуток. Але тепер я навіть не знаю, чи це досягнення. Держава забирає практично все, що ми заробили. Ми чим більше заробляємо – тим більше у нас забирають. Наприклад, ми сплатили місту унітарний податок у розмірі 20%. Ніби правильно, комунальне підприємство. Тепер виявляється, що після цього всього ми повинні заплатити ще 18% податку на прибуток державі. Це після плат усіх цих ПДВ, військових зборів, соціальних внесків і так далі.

Ми заробили більш як чотири мільйони гривень. Понад половину цієї суми в нас забирає держава. Як розвиватися?

От в мене зараз проблема: адміністратори, які прийшли і витягнули парк, отримують по півтори тисячі гривень зарплати. Це смішно. А пропозиції, в них, повірте, є. Зарплату підняти я їм не можу, бо є тарифна сітка. Не знаю, чи вдасться мені їх втримати, а для парку це була б величезна втрата.

Коли я починав цю кампанію, то зібрав людей і сказав: «Народ, ви заробляли, але боялись, оглядалися, щоби хтось не зловив за руку. Спробуймо працювати чесно і почнемо парк розвивати, відповідно зарплати будуть більші». Народ погодився. А зараз я стою перед колективом і не маю, що їм відповісти. Зарплату підняти не можу, а парк розвиватися не має на що, хоча гроші заробив. Податки нас просто задушили. І я не знаю, що людям казати з наступного року, щоби вони знову не починали думати про не зовсім правильні речі».

Парк культури взимку

Олександр Молодий сподівається, що вдасться переконати міську владу інвестувати в Парк культури. Закупівля атракціонів дозволила б вирішити багато проблем і вже за кілька років і місто, і парк отримували би прибутки. Якщо таких інвестицій не буде, то паркові, за словами директора, доведеться розвиватися малими кроками.

Сихівська Санта-Барбара

Сквер Гідності у Львові розташований за адресою Червоної Калини 105 – 109. Завдяки фасаду пострадянського торгівельного центру з арками, що нагадує про заставку легендарного серіалу, це місце отримало назву Санта-Барбара, а Сквер Гідності ще називають просто сквером на Санті.

Сквер, можливо, й непогано запроектований, але, як і багато інших об’єктів радянської доби, не був доведений до кінця. З цього вирішив скористатися бізнес, побудувавши офісно-розважальний центр.

Сквер на Санті до перевтілення

До того часу місцеві мешканці мало використовували цю територію, та коли відчули, що можуть її втратити, почали боротися. Коли забудівник поставив там свій паркан, вони цей паркан просто знесли. Після того, заручившись підтримкою місцевого депутата, встановили там статую Божої Матері. Так вони заявили, що мають намір протистояти забудові. Пізніше до процесу долучилися громадська організація «Кращий Сихів» та урбаністична ініціатива «Група 109».

Маркіян Максим'юк, учасник «Групи 109»

«Люди й раніше в тому сквері збиралися, але не було сценарію, – розповідає учасник «Групи 109» Маркіян Максим’юк. – Старші пани сиділи, як молоді хлопці: на корточках, на бордюрах. Хотіли збиратися, але не мали де. Сквер був тільки за назвою, але він не виконував громадської функції скверу – об’єднувати людей, давати можливість спілкуватися, зустрічатися. Відповідно, ми почали над ним працювати. Багато зустрічалися із людьми.

Питалися, як вони до цього ставляться, що їм потрібно».

Головними проблемами скверу виявились відсутність комунікацій та недоступність цього простору для різних груп населення. Активісти взялися розробляти проект скверу із врахуванням цих двох недоліків. Вони запроектували вуличні меблі, тобто лавочки так, щоби створювалася максимальна кількість точок спілкування.

Лавиці у Сквері Гідності

Далі важливо було налагодити співпрацю із місцевою владою:

«Ми цей проект робили з людьми. Коли вже утворилась ця синергія між нами й мешканцями, ми зі своїми ідеями й пропозиціями пішли в Сихівську районну адміністрацію. Адміністрація радо підключилася, але попереду була ще дуже довга історія лобіювання цих грошей в бюджеті. 

Фінанси  лобіювати активісти ГО "Кращий Сихів". Після чого депутати міськради проголосували за виділення цих коштів і вони були передані районній адміністрації, яка й виступила замовником проекту, і в подальшому відкрито сприяла його реалізації

Та гроші були передбачені не на все, а тільки на будівельні роботи – монтаж і мощення. На лавки й дерева мешканці збирали гроші самотужки, а це ще більше підсилює відчуття відповідальності за простір».

Учасники «Групи 109»

Наразі активісти завершили всі будівельні роботи, на які витратили 800 000 гривень, посадили 16 дерев і встановили три лавки з п’ятнадцяти. В цьому році планують дозбирати гроші на решту лавиць. Але це тільки перша й друга черга проекту Сквер Гідності. Буде ще третя і четверта.

За словами Маркіяна, в проекті мікрорайону Сихів було передбачене зелене пішохідне кільце, яке свого часу так і не вдалося втілити. Цей сквер є частиною того кільця, і тепер активісти планують відтворити його в повному обсязі.

Фото надані ГО «Місто-сад», адміністрацією Парку культури, «Групою 109». Чільне фото: flickr.com/hollykl

«МІСТОСВІТА» – серія публікацій про інноваційні практики у сфері розвитку міста й освіти.

Проект створено за підтримки платформи «Тепле місто» в рамках програми «Міські ґранти»

 

Читайте також інші статті розділу «МІСТОСВІТА»:

Зміна тренду: незаконні забудови більше не в моді

Міські зміни Do-It-Yourself: чому тактичні інтервенції працюють на довготривалі зміни?

Купила мама робота: альтернативна технічна освіта

Примари фабрик і заводів: у пошуках нового життя франківських промзон