Леся Аронець: «Не можна жити за штампами»

Координаторка Регіонального штабу по роботі з внутрішньо переміщеними особами в Івано-Франківську Леся Аронець розповіла UFRA про те, чим займається Штаб, хто і як допомагає переселенцям в Івано-Франківську, а також про ставлення мешканців міста до людей з Донбасу і Криму. 

Якими є Ваші обов’язки як координаторки Регіонального штабу по роботі з пересленцями? 

Координаційну раду з питань роботи в надзвичайних ситуаціях було засновано 2 лютого 2014 року, а в березні засновано Регіональний штаб щодо роботи з внутрішньо переміщеними особами, як цих людей називають за юридичним статусом.

У штабі за принципом єдиного вікна діють представники всіх департаментів, які надають соціальний, медичний та юридичний супровід. Це департаменти соціальної політики, освіти та науки, охорони здоров’я, а також Центр зайнятості, Міграційна служба, і Соціальна служба для сім’ї, дітей і молоді. На гарячій лінії Державної служби з надзвичайних ситуацій цілодобово працюють два канали, а також психологи як перша контактна особа для зустрічі внутрішньо переселених осіб.

Мої основні функції – це координація діяльності регіонального штабу по території Івано-Франківської області. У кожному районі є відділення обласного штабу.

Скільки зареєстровано переселенців в місті?

Станом на 26 січня в базі даних Івано-Франківської області є 2984 особи, з низ 915 дітей. 1624 особи перебувають в Івано-Франківську.

Як ви оцінюєте кількість незареєстрованих переселенців?

Цього ми не знаємо. В нас є тільки дані тільки тих, хто звернувся до нас і зареєструвався. Ми знаємо, що значно більше людей перебувають на території області. Тим, хто звернувся до нас і зареєструвався, надається юридичний, медичний і соціальний супровід. І за потреби – психологічний.

Яка динаміка прибуття людей до області? Коли працювати було найважче?

Найважче було в липні та серпні, коли почалися воєнні дії в зоні АТО. Тоді в день прибувало по 50-60 осіб. Приїжджали, шукали прихистку з переляком і страхом. Зараз динаміка знову трошечки зростаю, у зв’язку з подіями, що відбулися на Сході. Дзвінки почастішали, але, на превеликий жаль, ті люди, які хочуть до нас повернутися, не можуть сюди добратися. У нас було 52 особи з Маріуполя, які повернулися, коли стан там нормалізувався – вони дзвонили з проханням прихистити їх знову.

Коли надходило найбільше допомоги від пересічних франківців?

Перед святами було найбільше допомоги. У першу чергу – від релігійних організацій, які допомагали з одягом та харчовими продуктами довготермінового зберігання. Окремі люди також приносять допомогу. В основному це речі, з яких виросли діти. Переважно речі в хорошому стані, і можуть послужити іншим.

Як на Вашу думку, зростання і спадання допомоги пов’язане з активізацією воєнних дій?

Ні, немає такої відповідності. Наприклад, є велика проблема в засобах гігієни та продуктах харчування – крупах, олії – тому що вони стали дорожчими. Мало хто з пересічних громадян зараз так активно надає допомогу, як раніше.

Тобто зменшення кількості допомоги ви пов’язуєте насамперед із подорожчанням продуктів?

Різні є питання. Тим паче, що зараз є більша потреба допомагати тим, хто їде в армію. Іде четверта хвиля мобілізації. Можливо, більше на цьому акцентують увагу. Я не можу судити об’єктивно.

Я скажу так, що зараз є проблема з продуктами харчування. Одяг в нас є. Але особливо потрібне чоловіче й жіноче зимове взуття. Тому що динаміка приїзду-від’їзду велика. Хтось приїхав, хтось поїхав – понад 12 тисяч осіб за десять місяців пройшли через реєстраційний штаб і гарячу лінію.

В нас є такі, що принесли і залишили речі, і єдине, що ми можемо – це віддати на церкви, щоб за тих людей помолились і подякували їм. Є багато таких, котрі принесли щось і не хочуть записатись. А є такі, що приходять і пишуть, чим можуть допомогти, наприклад, в когось є ліжко, чи то дитяча колиска, чи купили новий холодильник, а старий не мають куди подіти. Лишають адресу, щоб можна було забрати.

Люди, які приносять допомогу, якось пояснюють свою мотивацію чи ні?

Мовчки принесли й поставили. В кожного своє бачення. Це право кожного: хтось відчуває, що може цим допомогти. В когось є моральні принципи. Якщо би не було, вони б сюди не прийшли.

За Вашими враженнями, яким є ставлення до переселенців зараз, у порівнянні з осінню, літом? Чи є якісь зміни?

Скажу, що коли приїжджали мешканці з Криму, люди були більш поблажливі, відкритіші щиріші. Це було весною. Можливо, люди вже змучилися. Можна по-різному судити. Навесні було 600 чоловік, можливо, через те, що переселенців було менше, їм більше надавали допомогу. Багато прикарпатців відчували, що ці люди потребують підтримки, як моральної, так і матеріальної.

У ЗМІ та соцмережах час від часу виникають хвильки невдоволення чи навіть агресії. З чим це пов’язане?

Єдине, з чим може бути пов’язаний супротив мешканців, – це із мобілізацією. Це вже четверта мобілізаційна хвиля, люди переїжджають сюди сім’ями, і чоловіків зі Сходу не беруть до воєнних лав, а наші молоді хлопці призиваються. Переселенці не прописані тут, і значить військкомат не має права. Якщо є прописка і справа з військкомату передана сюди, людину можуть призвати. Але, на жаль, жодного випадку переданої справи звідти до Івано-Франківська не було. В добровільні дружини – так, є у нас випадки, коли люди залишили сім’ї, і пішли у добровільні дружини захищати. А через військкомат – я не знаю жодного такого випадку. 

Пригадую протест жінок проти мобілізації.

Так, це було єдиний раз було. А так… Більшість людей живуть по протекції своїх знайомих чи родичів, до яких вони приїхали, і це також знімає агресивну складову.  

Скільки осіб з-поміж переселенців працевлаштовано?

У Центрі зайнятості на обліку перебувають понад 300 осіб, 29 осіб перереєстрували власну справу і займаються підприємницькою діяльністю на території області.

Чи відомо Вам про труднощі чи, навпаки, сприяння у працевлаштуванні, пов’язане з тим, що людина приїхала із зони АТО чи Криму?

Розумієте, це різні регіони. Якщо в нас переважає самозайнятість, власна справа, то на Сході це великі підприємства. І такі спеціальності як металург, шахтар просто не затребувані на території нашого краю.

Ви є практичним психологом. Чи можете як психолог охарактеризувати психологічну адаптацію як франківців до новоприбулих, так і переселенців до середовища.

Не можна однозначно схарактеризувати. Кожна людина – індивідуальність. Хтось має розвинуті комунікаційні якості і за день має навколо себе вже коло знайомих, комусь потрібно півроку, щоб сказати сусідам «доброго дня». Тому все залежить від людини. Хтось закривається наодинці зі своїм болем, хтось ходить і говорить, що всі йому винні. Тут не можна дати однозначного штампу. Треба відходити від штампів, а до кожного підходити індивідуально і шукати шляхи зняти стрес і допомагати людям соціалізуватися.

Чи не здається Вам, що часто занадто акцентують на ролі переселенця як жертви?

Я неодноразово зустрічалася з людьми, в тому числі й з дітьми, які прожили три і більше тижні в підвалах… Тому це не є перебільшенням. Але ще раз говорю – не можна всіх судити під одне.

Чи трапляється, що люди, які переїхали до Івано-Франківська і прожили тут певний час, звернулися до Координаційного центру вже зі скаргами?

Ви знаєте, за цей час я познайомилася і з СБУ, і з прокуратурою, і з ким тільки не хочеш, де давала пояснення. Хтось вважає, що ми їх обділили, а їм мають тут надати житло, землю, забезпечити триразовим харчуванням. Люди не розуміють, що такого немає за ніщо. Тому пишуть скарги. Але здебільшого, 95 відсотків, це люди, які опинилися в складній ситуації і звернулися до нас по допомогу.

Чи бере Координаційний центр участь в організації заходів, спрямованих на те, щоб досягти порозуміння?

Так, у нас було багато було заходів, щоб показати мешканцям Сходу наші традиції. Це, скажімо, участь у Різдвяних та новорічних святах: багато заходів для дітей в області, і шість – в Івано-Франківську. Зараз ми плануємо створити соціальні майданчики в містах-райцентрах, де найбільше перебуває мешканців зі Сходу та Криму – в Долині, Калуші, Надвірній. Це такі майданчики, де мешканці громад, громадські активісти і переселенці разом вивчатимуть наші традиції, готуватимуть до Великодніх свят, розписуватимуть писанки. Щоб вони знали нашу ментальність, щоб полюбили цей край так, як ми любимо його.

Чи гуртуються переселенці для того, щоб надавати допомогу або допомагати у вашій роботі?  

Є поодинокі випадки, коли люди приходять до нас і допомагають в банку одягу сортувати білизну. У жовтні переселенці зі Сходу організовували акцію протесту. Так, об’єднуються.  А кримських переселенців мало, тому хоч і були в них спроби організуватися, але тільки на рівні ініціативи. Юридично вони мають право на це, але брати за них на себе цю місію ми не можемо. Ми можемо тільки допомогти, розповісти, де і що.

Чи Ви би сказали, що упередження до переселенців є, чи заперечили б цю тезу?

Ще раз можу сказати, що немає однозначної відповіді. Сьогодні мені сподобалося – я висловилася так. Завтра – інакше. Ви знову хочете поставити якийсь штамп. Немає такого. Кожен день міняє все. І події на Сході так само впливають на людей, є відлуння подій тут у Франківську. Безумовно, не можна жити за штампами чи за стандартами.

 

Чільне фото: Flickr, Slavyansk EU/ECHO September2014

Матеріал створений у рамках проекту «Сприяння діалогу і примиренню в регіонах України» / «Promoting Dialogue and Reconciliation in Ukraine’s Regions», спрямованого на заохочення міжкультурного діалогу та примирення на національному рівні.
Проект реалізується Літературним угрупуванням «СТАН» (Луганськ) спільно з громадською організацією «Культурний діалог» (Кременчук) за підтримки фонду National Endowment for Democracy. Регіональний інформаційний партнер проекту – онлайн-журнал UFRA.