Як створити домашню пекарню: гарні пряники Ірини Станіславської

Ірина Станіславська вигадує тематичні імбирно-медові пряники до кожного свята і власноруч їх розмальовує. UFRA розпитала Ірину, як почати пряничний бізнес та дізналася, що краще − бути пряничною феєю чи пряничною принцесою.  
 

Як почалися пряники?

Випадково – хоча я у випадковості не вірю, думаю, там нагорі хтось сміється, коли ми кажемо «випадково». Декілька років тому я почала, just for fun, суто для себе, вдома щось пекти й розмальовувати. При тому, що я не художник і малювати не вмію. Робила прості і навіть примітивні речі з підручних засобів, з готової польської поливки в пакетах, купленої на базарі. Але це було цікаво.

Я працюю в університеті. Мої студенти три роки тому зробили благодійну акцію – вирішили пройтися по аудиторіях і деканатах з пряниками. Вдалося зібрати понад тисячу гривень. З цими грошима вони самі знайшли сім’ю, маму з хлопчиком із ДЦП, і постукали до них додому на свято Миколая.

А потім благодійна організація «Янголи поруч» проводила ярмарок. Я зробила таких маленьких круглих оленів, найзвичайніших, і з ними пішла на той благодійний ярмарок. Ціну не встановлювала – озвучила принцип «бери, що хочеш, плати, скільки можеш». Ця стратегія була не зовсім вдалою, бо все відбувалося в університеті, де вчаться, як відомо, вічно голодні студенти. На ярмарку був різний хендмейд – сережки, прикраси – і тут я з пряниками. Зрозуміло, що всім було цікаво і мої запаси змели за півгодини. Хтось платив гривню, хтось дві, але загалом вдалося виручити близько півтори сотні гривень.

«Комерційний дебют»

Це все так від свята до свята тривало, а перший комерційний дебют відбувся рівно рік тому на День Валентина. Я мала натхнення, і зробила сердечки на чашку. Я їх виклала у фейсбук і написала умовну ціну. У мене не було багато підписників, я тоді ще активно не користувалася цією соцмережею. Особливо не вимальовувала: сердечко – значить, сто однакових сердечок. Продала 20 чи 30 штук, точно не згадаю. Але це був такий успіх! Я зрозуміла, що пряники дійсно продаються.

Влітку моя знайома одружувалася. У них була тема «пташкове весілля». Двісті пряничних пташок на патичках мали бути розставлені по цілій залі. Я тоді ще не могла оцінити, скільки це мало коштувати, тобто не вміла оцінити затрачені ресурси. А трудомісткість тої роботи була дуже висока: коли пташки на патичках, на деко можна покласти тільки сім-вісім штук.

В цілому я від кухні досить далека. Я не є кулінаркою чи любителькою готувати. Коли пеклось те «пташкове» замовлення, мама сміялася: «Моя дитина пече на вісілє».

Того року вирішила наробити пряників на Геловін. Я вичитала в інтернеті, що формочки можна зробити самій з металевої стрічки. І добре, що в мене умілець-тато. Я намалювала якісь ескізи, тато зробив тематичні формочки: кажана, привида, кицю, гарбуз. Виклала у фейсбук – і люди зацікавилися. Але я продавала пряники за такі гроші, які були з трудомісткісю неспівставні. Весь набір з шести пряників коштував 30 грн. А три ночі перед тим я майже не спала, бо люди почали масово замовляти. І дотепер деколи вагаюсь, коли намагаюсь правильно виміряти трудомісткість роботи і перевести її в грошовий еквівалент.

Але я подумала: якщо це людям цікаво, варто спробувати робити пряники в комерційному форматі.

Зараз це більше хобі чи робота?

Навіть не знаю. Я опинилася в ситуації, коли не пряники для мене, а я – для них. Вони забирають дуже багато часу. Я розумію, що бізнес – якщо це бізнес – треба робити чужими руками. А я в себе ще й найманий працівник. Тому почала шукати людей на допомогу. Випічку, як я жартую, віддала на аутсорсинг. Мої помічниці – моя мама і двоє дівчат – печуть за моєю рецептурою. Інші дівчата допомагають з упаковкою, із приклеюванням ярличків. Але ж найголовніше – це розмальовка. Це досить важко, але ж якщо я знайду когось, хто мені розмальовуватиме, це так само, якби письменник знайшов когось, хто би писав йому книжку. Тому що я малюю саме так, це мій бренд, і люди знають, що це пряники, розмальовані саме мною. Тож поки що розмальовка на мені.

Скільки часу в житті займають пряники?

Весь. Я також працюю як весільний координатор і викладаю в університеті. Але в грудні-січні пряники зайняли весь мій час. Я веду досить активний стиль життя і такі речі як танго, англійська, джиу-джитсу в моєму житті є і хотілося б, щоб на них знаходився час. Але так сталося, що взимку я практично все закинула. І тому зрозуміла, що треба зупинятися, аби я мала своє життя, і в ньому були б ще пряники. З іншого боку, я розумію, що в будь-якій справі на початках найважче. Коли процес налагоджений, все простіше.

Як виглядає майстерня?

Я вибрала для себе такий формат бізнесу – домашня випічка, ручна робота. Не може бути три ідентичних пряники. Якийсь може бути не зовсім рівний або не ідеальної форми. Якщо хочете ідеально рівне і однакове – звертайтеся в пекарню.

Є такий важливий момент як санстанція. Це ж харчові продукти. І зрозуміло, що крім мого чесного слова, жодних документів я не можу надати. Хоча я роблю таке тісто, яке може дуже довго зберігатися. В ньому, по-перше, немає яєць, а по-друге, є мед, цукор і спеції, особливо гвоздика, які є природними консервантами.

В мене вдома є прянична майстерня, хоча «майстерня» – це досить умовно. Це кімната, повністю переобладнана для зручності малювання: два великі стелажі, де сохнуть пряники після розмальовки, два столи під вікнами, де можна зручно сидіти, розклавши інструменти. Ну і є інвестиції, починаючи від особливого міксера, який самостійно замішує, до спеціальних олівців, які полегшують малювання, і формочок.

Зараз, на щастя, є 3D-принтери, які можуть зробити будь-яку формочку, яку мій тато робить руками. Нещодавно от подзвонив стоматолог і попросив напекти пряничних зубів. В цьому випадку я скоріше звернуся не до свого тата, а до них.

Які «наполеонівські» плани?

Зараз є три ключові дати: День Святого Валентина, 8-ме березня та Великдень, який цього року досить рано. Хоча деколи так втомлююся, що кажу: не буде пряників на 8-ме березня, бо мрію виспатись! Але швидше за все, будуть, просто не у великих обсягах.

Напрямків розвитку є безліч. Пряники – це ж одноразовий товар, на який завжди є попит в плані споживання.

Я не маю на меті ставити захмарні ціни. Серед клієнтів є мої студенти, і я розумію, що для людини, яка не працює, 10 гривень – це велика ціна. Я б хотіла, щоб ціни і пряники були різні.

А далі – я навіть боюся загадувати. Я хочу, щоб в житті лишалася інша професійна діяльність. Тому я, швидше за все, залучатиму людей, які переберуть частину моєї роботи. Ну і звичайно – вигадуватиму нові штуки. В мене є дві величезні коробки з різноманітними формочками для пряників. Із них я користувалася хіба що половиною.

Я дуже тішуся, що репутація пряничної феї вже сформована. Але при цьому жартую: треба було обрати статус пряничної принцеси, бо принцеси відпочивають, а феї – пашуть і ще раз пашуть! Тому що це робота. Звісно, вона приносить задоволення, але насамперед це робота, яку треба вміти правильно організувати. Я на шляху до цього. 

Фото: Анатолій Глеб. 

Читайте також:

Я відкрити першу в місті майстерню мозаїки: студія МІФ. 

Рецепт успіху від БАОБАБу: як відкрити творчу майстерню. 

Як організувати майстерню три в одному: «Шуфля», «Цвіклі» та «Bukvica»

Як зробити міжнародну культурну подію в малому місті: досвід фестивалю «86»