Запрошення на «Студії живої історії»

До 10 березня триває набір учасників на «Студії живої історії». Ця програма неформальної освіти триватиме з травня по лютий 2015 року. Її учасники чесно говоритимуть про ті події українського минулого, які їм найбільше болять. А в результаті «Студій» запропонують свій проект переосмислення історії родини чи міста. Організовує програму команда Майстерні громадської активності, а фінансову підтримку надає Посольство Німеччини в Україні. UFRA запитала організаторів, чого чекати від «Студій живої історії» і кому варто подаватися на програму. 

Команда «Студій живої історії» – це проектна менеджерка Оля Дятел, кримчанка, яка мешкає у Франківську, та історик з Рівного Тарас Грицюк. З темою історії вони вже працювали на семінарах Майстерні громадської активності у попередні роки. І зрозуміли, що давніша і сучасна історія, як-от Друга світова війна чи Помаранчева революція і Революція Гідності, не всім суспільством сприймаються однаково. Такі неоднозначні події дають широкий простір для суперечок. І тому про них слід говорити.

Автор фото: Тарас Ковальчук, з Фейсбук-сторінки Олі Дятел.

Фото з Фейсбук-сторінки Тараса Грицюка

Оля Дятел:

Наша велика ідея – це зменшити конфліктний потенціал у суспільстві. Історію України по-різному розуміють в різних її регіонах. Я була свідком окупації Криму. Бачила, як на одні й ті ж самі події дивляться різні люди, і потім ненавидять одне одного. У Майстерні громадської активності ми три роки працювали з темою історії. І побачили, що у молоді є потреба говорити про це.

Тарас Грицюк:

Останній рік показав, як можуть впливати на сприйняття історії суспільством інструменти маніпуляції та інформаційна війна. В один момент люди ризикують перетворитися на запеклих ворогів.

Організатори шукають учасників з усієї України, які у своїх містах починатимуть власні ініціативи, що долали б незгоду в сприйнятті історії. Самі учасники мають брати відповідальність за власну історію вже зараз, розповідає Тарас. Під час «Студій» організатори мають на меті показати альтернативні варіанти дослідження, а також те, що історія – не чорно-біла. Оля переконана, що історичні факти мають бути приводом для дискусії, порозуміння, а не для розділення суспільства:

Оля:

Ми хочемо працювати саме з людьми, а не лише з фактами. Для мене жива історія – це історія людини. Вона враховує особисті життєві ситуації. Я можу сказати: 16 березня в Криму був референдум, Крим відійшов до Росії. Хтось винуватить Росію, а хтось – українців, які не відстояли Крим. Стільки особистих історій за цим фактом. Ми знаємо, що і в одній родині двоє братів можуть бути різних думок. Ну і що з цим робити? Так є.

Тарас:

Жива історія – це пережитий досвід, яким можна поділитися. Часто він не відображений в академічній історії. Це історія так званої «маленької людини», яке лишається за лаштунками, за датами й цифрами глобальної історії.

Заявки на участь у «Студіях живої історії» можна подавати за двома напрямками: «Героїзація vs демонізація: небезпека однієї версії історії» та «Пам’ять міста». Сорок учасників програми обговорюватимуть ці теми під час першого етапу «Студій». Вік учасників – від 18 до 30 років. Оля розповідає, що це вікове обмеження обрали свідомо, щоб краще розуміти аудиторію та її потреби. У наступних «Студіях», не виключено, що вікових обмежень взагалі не буде.

Вдруге учасники зберуться на три інструментальні студії. Тут навчатимуться працювати з архівами, брати інтерв’ю та робити відео і цікаво презентувати своє дослідження. Взяти участь можна буде в усіх трьох або в одному з них, який вважатимуть корисним чи цікавим для себе. На останній зустрічі в лютому презентуватимуть свої проекти, обговорюватимуть, що далі можна з цим робити. «Ми працюємо у сфері неформальної освіти. Це означає, що немає людини, яка дає знання – ми навчаємося одне від одного», – розповідає Оля.  

Тарас:

Ми очікуємо від двадцяти до тридцяти ініціатив від учасників. Ми зможемо їх підтримати організаційно і фінансово. Ми не є фондом, який роздає гранти, але невеличка фінансова підтримка є. Ми також допоможемо зв’язатися з потенційними партнерами й фондами, які можуть підтримати проект.

Тарас додає, що «Студії живої історії» – це не одноразова програма. Організаторам би хотілося, щоб після завершення програми утворилася неформальна мережа випускників, які разом робили би свої проекти. Де саме проходитимуть «Студії живої історії», команда проекту поки що тримає в таємниці. Кажуть, для того, аби місце не було мотивацією взяти участь у проекті.

Детальніше про те, як податися на «Студії», можна дізнатися на сторінці програми