«Фемінізм у хорошому смислі»: дівоче тріо Panivalkova

 Учасниці гурту Panivalkova про чуттєвий мінімалізм, Фредді Мерк'юрі, валізу з інструментами і демократію в групі. 

Розкажіть, як ви прийшли до того, щоб робити свою музику. Наскільки я знаю, двоє з вас вивчали архітектуру в університеті.

Ира Лузина: Ми были знакомы до Panivalkova по киевским музыкальным тусовкам. Но мы все не киевлянки: я из Запорожской области, Ира из Днепропетровской, Даша – из Ровно. 

Даша Пугачова: Насправді архітектура і музика – дуже близькі сфери. Багато музикантів навчалися на архітектурному. Декілька учасників Pink Floyd були архітекторами. Здається, навіть Фредді Мерк’юрі вивчав дизайн.

Іра Кульшенко: Я за освітою філолог, але за спеціальністю не працюю. Ми всі плануємо пов’язати життя з музикою.

Іра Лузіна

Даша Пугачова

Іра Кульшенко

Музика для вас зараз – хобі чи основна діяльність?

Даша: Ми хочемо, щоб вона стала основним заняттям. Тому в нас робота додаткова до хобі. Поки що не виходить повноцінно заробляти музикою, але ми на це сподіваємося.

Що потрібне молодому гурту для успіху, як вам здається?

Іра К.: Просто бути собою. Не хочу хвалитися, але куди б ми не приїхали, після концерту нас не хочуть відпускати. Публіка і живі виступи – це головне. А всілякі канали, реклами, радіо – це все дурня. І потрібно, звісно, відточувати майстерність.

Ви називаєте свою музику «чуттєвим мінімалізмом». Як це пояснюєте?

Іра К.: Це гармонійний стиль, у якому немає нічого зайвого. Ми граємо без бас-гітари, лише фортепіано, барабани, укулеле. Іра ще використовує багато незвичних цікавих інструментів.

Даша: Ми намагаємося робити прості аранжування, але з цікавими ходами. І в цьому, можливо, проявляється чуттєвість. Вона так само в текстах, у структурі пісень. Ми не хотіли називати свою музику «поп» чи «рок». Тому назва «чуттєвий мінімалізм» виявилася найбільш вдалою.

А ще у вас є валіза з інструментами. Що в ній?

Іра Л.: Там есть бубен, гуиро, шейкер, вибраслеп, казу, педали, шнуры, окарина, кастаньеты, флексатон, мегафон.

Іра К.: Є ключі і свистки. Скоро будемо у валізу класти гармоніку.

Іра Л.:  Чемодан все тяжелеет и тяжелеет с каждым днем.

Хто з вас пише музику, а хто – тексти?

Даша: Коли ми збираємося втрьох, одночасно граємо, пишемо тексти – тоді пісні просто ллються.

Іра К.: У нас немає солістки, кожна виконує якусь місію. В групі демократія, ми все вирішуємо разом. Ніхто не приходить з готовим матеріалом і не розповідає, як інші мають грати.

Іра Л.: В этом нет надобности, потому что мы просто играем, дурачимся и придумываем все в процессе какого-то джема. У нас столько общих песен, что нет необходимости приносить что-то еще.    

На ваших відео ви дуже живі і справжні. Так виходить чи це свідомий хід?

В один голос: Ми такі і є!

Іра Л.: Это феминизм в хорошем смысле. Барышня не должна быть прилизанной. Она – свободная личность и может быть разной. Поэтому мы себе позволяем все, что хотим.

Іра К.: Але тільки хороші якості. Ми ж не будемо істерити на сцені.

Іра Л.: Хотя у нас есть и такая песня (сміються). Мы создаем на сцене разные образы, и с их помощью реализуем себя. Есть истеричная дама, есть несчастная, есть счастливая, политически активная, расслабленная. Есть дама в медитации. А есть даже не дама. Мы вообще много себе позволяем.

Звідки назва гурту?

Іра Л.: Пані – тому що ми всі дівчата. Валькова – це прізвище нашої знайомої.

Іра К.: А насправді було так. Ми мали грати перший концерт, а назви все ще не було. Якоїсь ночі мені наснився Фредді Мерк’юрі. Я кажу: «Фредді, ми не можемо придумати назву !» А він запропонував назвати Panivalkova! Приходжу на репетицію, і що я чую?

Даша: Ми кажемо: «Іра, назвімо Panivalkova!»

Іра К.: А взагалі це реальна дівчинка, яка пише нам все, роздає ноти. Ми – її маріонетки.

Panivalkova

Крейзі Нікіта

Хто вам подобається в сучасній музиці?

Іра К.: Нам усім дуже подобається Vivienne Mort, Джамала.

Даша: В чомусь ми рівняємося на Esthetic Education – їх було троє рівноцінних учасників групи. Я останнім часом слухаю багато етнічної арабської, африканської музики.

Іра Л.: А еще мы влюбились в близняшек Ibeyi, все переслушали.

Іра К.: Про себе скажу, що зараз я більше слухаю не музику, а голос. Мені подобається тембр у Hozier, я обожнюю Beyonce.

На якій музиці ви виросли?

Даша: The Beatles, Queen, Esthetic Education, Океан Ельзи, Елла Фіцжеральд, Pink Floyd.

Іра К.: У мене все схоже, колись я навіть слухала Ані Лорак. (сміється).

Іра Л.: Мой папа слушал Луи Армстронга перед сном, и у меня эта музыка засела в голове. Я пела в народном хоре, но еще есть классическое музыкальное образование музыкальной школы. Люблю Эминема. Все, что мы имеем – это ассорти из того, чего мы наслушались.

Які ваші найближчі плани?

Даша: Зараз ми в турі, влітку будемо на фестивалях «Захід» і «Файне місто». Записуємо перший повноформатний альбом і плануємо великий концерт з презентацією, зняти кліп і знову поїхати в тур.

Іра К.: Поки – Україна, потім – Європа.

Що заважає молодим музикантам в ситуації української музичної сцени розвиватися?

Іра К.: Де ти почуєш молодий гурт на радіо? А на телебаченні? Я колись увімкнула радіо й одразу вимкнула. Я чую це в маршрутці – і мені соромно за таке радіо. Ера Ірини Білик має завершитись.

Іра Л.: Вообще музыкантам мешает работа. Мы все где-то работаем, а репетируем по вечерам. Это не помогает музыке развиваться. Музыканты должны заниматься музыкой.

Даша: Більшість людей не звикли платити за концерти молодих груп. Вони думають, що всі мають виступати безкоштовно. Але ж музиканти витрачають свій час на репетиції, концерти. А комусь здається, що це фантики.

А що вас мотивує?

Іра Л.: Концерты – тогда ты чувствуешь отдачу. Когда долго репетируешь, что-то записываешь, то теряешь связь с людьми. Начинает казаться, что ты делаешь что-то не так. А потом выходишь на сцену – и видишь людей, понимаешь: вот эта песня не очень зашла, а эта – классно.

Іра К.: Особливо мотивують великі майданчики, як той, де ми грали на Гогольfest. Я думаю, ми дійдемо колись до Вемблі.

Даша: Мотивує і те, що є великий простір для творчості і немає обмежень. Музикант може робити, що хоче. Він знайде свою публіку, якщо робить щось дійсно цікаве.

Panivalkova

Daughter of My Father

 

Фото Ігоря Шерепота