Монотонність вбиває – емоції тішать, або як працює майстерня «Червона шафа»

«Червона шафа» – це майстерня свята, яку легко знайти, якщо вийти з маршрутки на зупинці «Заравшан» по вулиці Довженка у Франківську. Тут виготовляють речі нематеріальні – весільні історії, але також конкретні предмети: вивіски з дерева, квіткові композиції, листівки в акварельній техніці. Можна придбати й двері – так часом і роблять подружні пари, що замовляють оформлення весілля в «Червоній шафі».

Старт

Ліля Бервецька, Інеса Рильська та Юля і Максим Голубєви відкрили майстерню 2012 року. Розповідають, що перше, що з’явилося в ній – це червона шафа, тож назву для майстерні довго не вибирали. Ліля, Інеса та Юля дружать ще зі школи, і хоч ніхто з них не має художньої освіти, кажуть, що завжди мали потяг до творчості – це почалося ще зі стінгазет.

Ідея весільної майстерні з’явилася не одразу. Спершу планували відкрити дитячий мовленнєвий клуб (Юля та Інеса закінчили польську філологію), думали про майстерню виробів з дерева.

«А потім у Юлі було весілля, яке ми оформлювали самотужки. Вийшло непогано», – розповідає Ліля. «І знайомі почали просити, щоб ми і їм зробили весілля. А взагалі в мене все почалося з підтримки сім’ї. У нас все сімейне. В майстерні працюють тільки четверо людей, і всі пов’язані між собою родинними чи просто міцними душевними зв’язками. Зайвих людей немає, підхоплює Юля. – Я навіть не можу сказати, який в нас був стартовий капітал. Ми мали дерево, старі меблі і це приміщення – і з цього почали. Ми зробили перші зразкові вироби – із фотосесіями допомогли друзі-фотографи – і почали їх здавати  в оренду. Так напрацювали перший капітал – зі старих речей, які довели до ладу, не вкладаючи багато грошей».

Юля та Ліля

Як розповідають дівчата, понад рік вони працювали на власне портфоліо та стиль. Усе це було більше схоже на творчий проект, а не роботу, і грошей не приносило. Але вже за рік стало більше замовлень, і самі замовлення – масштабнішими.

Майстерня

Юля:

Ми часом беремося за замовлення, які не маємо й гадки, як зробити. З останнього – двометрова книжка, що мала бути тлом на фотографії, ніби пара вийшла з неї. Ми робили рекламні вивіски – тільки не пластикові, звісно – для львівських «Паперівки» та рамарні «Цмок», франківських «Арт-Хатки», Львівської майстерні шоколаду, бутіка «Імідж». Оформлювали вітрину для «Обленерго» – робили дерев’яний каркас, який потім за сезонами доповнювала майстерня «Баобаб»

Не можу сказати, що ми спеціалізуємося на весіллях. Ми робимо європейські речі, які часто не мають стосунку до традиційного українського весілля. Завжди хочемо створити історію, аби люди потім, могли згадати своє знайомство, які речі є для них сакральними, який момент в житті був важливий.

Але весілля – це сезонна штука. Тому організовуємо щось і до новорічних свят – цієї зими робили дводенний майстер-клас по виплітанню віночків з голландської хвої. А ще оформлюємо дні народження та дитячі свята, виїзні фотосесії, у тому числі – для обкладинок журналів.

Чого хочуть клієнти

Юля:

Дуже рідко люди приходять з готовою ідеєю весілля. Часто запитують, що частіше обирають інші. Це печально, але ми розуміємо, що дуже важливою є думка сім’ї, яка не завжди сприймає експерименти. Буває, пара мріє про весілля на паризьку тему, бо вони зустрілися в Парижі, але батьки хочуть традиційного весілля.

Люди обирають часто не тему, а колір оформлення. Минулого року такий був «м’ятний» – це було просто божевілля. У наших ресторанах із усім золотом і колонами просто неможливо зробити так, щоб це виглядало гарно.  А цього року всім подобається колір бордо.

Принципи

Ліля:

Ми категорично відмовляємося оформлювати машини живими квітами. Це марна трата грошей і наших сил – ці квіти потім виглядають жахливо. Обвітрені, чорні й ніякі.

Тому ми пропонуємо мінімальне оформлення автомобілів – хоч кожна пара хоче хай там що оформити машину, якою б гарною чи ретро вона не була.

І ми не працюємо в стилі «стрази-бусінкі». Намагаємося пояснити людям, які приходять з такими ідеями, що більшість речей в нас деревні й паперові, крафтові. З ними ці намистинки і стрази не дуже поєднуватимуться.

Втома та мотивація

Юля:

Людям, які приходять до нас, особливо коли маємо багато свіжих квітів, здається, що це райська робота. Насправді це не так. Ми всім завжди пропонуємо спробувати попрацювати так тиждень. Це важка і стресова робота, якій треба приділяти багато часу. Робочого графіку немає – коли є великі замовлення, ми тут практично ночуємо. Але якось справляємося і нам подобається. 

Коли робиш речі, які тобі подобаються, коли річ, що тобі близька, віддаєш людям – кращої нагороди немає. Це мотивує працювати далі.

Ліля:

В кожній роботі є момент, коли ти все ненавидиш і хочеш викинути через вікно те стодесяте запрошення. Часто наша робота монотонна, сидяча і кропітка. Коли ж бачиш результат і задоволених людей – це дає сили. Монотонність вбиває, але емоції тішать.

Головне – цінувати свою роботу. Ми раніше не вміли цього робити і могли починати щось робити на шкоду собі. Але зрозуміли, що треба зважувати свій  біль в спині, недоспані ночі й адекватно ставитися до оцінки своєї праці. І коли ти починаєш впевнено називати ціни, то й люди з розумінням до цього ставляться.

Плани

Юля:

Хотілося б розширитися і займатися масштабнішими проектами – як весільні агенції, що роблять просто божевільні речі «під ключ». Але часто пари приходять в останній момент і неможливо зробити індивідуальне весілля.

Було б гарно ближче до центру міста відкрити квіткову крамничку, де робити нетипові букети, не такі, як можна купити на базарі. Щоб там були екзотичні квіти, цікавий папір, фактури. Щоб кожна жінка могла потішити себе або, щоб її чоловік нарешті потішив, цікавими душевними речами.

Думаємо про ще одну фотостудію – просторіше приміщення з денним світлом. І про більше виробництво – речей для кухні, підносів, дерев’яних підсвічників. Але це вже тоді, коли наша сім’я трошки виросте.

Ліля:

Зараз ми поєднуємо менеджерську справу, спілкування з клієнтами із ручною роботою. Хочеться дорости до того, щоб просто скеровувати процес. Щоб це відбувалося паралельно, а не одночасно, щоб не відволікатися. Але поки що наші масштаби дозволяють жити в такому ритмі.

Фотографії Оксани Череп та Ірини Кузишин

Читайте також:

Руками: керамічні прикраси Надії Амброзяк

Як створити домашню пекарню: гарні пряники Ірини Станіславської

Як відкрити першу в місті майстерню мозаїки: Студія МІФ

Як зробити міжнародну культурну подію в малому місті: досвід фестивалю «86»

Як організувати майстерню три в одному: «Шуфля», «Цвіклі» та «Bukvica»

Рецепт успіху від БАОБАБу: як відкрити творчу майстерню