Як зробити університет популярним? Олександра Корчевська про ребрендинг вишу

Переможниця проекту Ukrainian Design: the Very Best of у номінації «Студентський дизайн» Олександара Корчевська за освітою – еколог, а за покликанням – дизайнер і фотограф. Вона створювала дизайн для книжки Вікторії Дикобраз «Семантика наших прикрас», афіші Західфесту та Lviv Acoustic Fest у 2014 році і є однією з організаторів Behance Rivne. Вона провела перший в історії України ребрендинг свого вишу – Національного університету водного господарства та природокористування. Тепер університет має свій фірмовий стиль, який можна побачити навіть на університетських дипломах, і брендингову стратегію, що дозволить залучити більше здібних абітурієнтів до вишу. 

Ти вперше приїхала до Івано-Франківська. Розкажи про свої враження та відчуття?

Івано-Франківськ видався мені дуже теплим. Коли я вперше побачила, як виглядає вокзал, зійшла з потяга і озирнулася навколо, зрозуміла, що місто дуже тихе і спокійне.  В моєму житті трапляється багато напружених моментів, а Івано-Франківськ з першого погляду видався місцем, де я зможу відпочити. Місто володіє харизмою, яку неможливо не побачити.

Як ти зацікавилася брендингом освітніх закладів?

Безліч речей починається з особистого. Ребрендинг Національного університету водного господарства і природокористування (НУВГП) – це корисна нагода реформувати обличчя свого університету . Взагалі я відома за іншими проектами, і люди дивуються, коли дізнаються, в якому виші я навчаюся. Існує безліч стереотипів на регіональному рівні, пов’язаних з нашим закладом, хоча він є найліпшим в регіоні, і у всеукраїнському рейтингу займає 60-те місце.  Хотілося зробити щось таке, аби вирізнити свій університет, дати зрозуміти, що насправді все не так, як люди про нього думають, а значно краще. І почати реформи із себе. Так воно і закрутилося.

Приблизно рік тому на фейсбуці зареєстрували профіль НУВГП і це була чудова нагода.  Адміністратор опублікував фотографію із зображенням молодих людей у футболках університету. Звісно, це був фотошоп, а студентів запитували, чи ви хочете носити такі футболки. В цілому було близько 80 коментарів, але я зрозуміла, що можу зробити краще і університету потрібне обличчя. Почала коментувати під цим записом (на той час в мене були вже певні перемоги в дизайні) і керівництво університету вирішило дослухатися. Пізніше ми зустрілися з людьми, що адмініструють сайт, зокрема із самим проректором Лагоднюком Олегом Анатолійовичем; все це відбувалося за підтримки ректора Мошинського Віктора Степановича. Коли мені запропонували зробити свій варіант, як має виглядати університет – не відмовилася.

Що взагалі означає «брендинг вишу»?

Брендинг – це розробка, позиціонування певної стратегії, послуги або компанії. Це ціла концепція, думки і весь емоціональний посил, з яким вона себе позиціонує. В даному випадку ми говоримо про компанію освітніх послуг, що якимось чином комунікує з людьми, з іншими спільнотами, закладами. Потрібно провести зміну стратегій вишу та заходи, які б підвищили його ефективність. Це цікава можливість зробити так, щоб НУВГП зміг ефективніше залучати нових абітурієнтів, здібних людей.

Ти вже майже відповіла на моє наступне запитання – для кого і для чого потрібний ребрендинг вишу.

Ребрендинг потрібний університету в цілому. Цей досвід може бути корисний іншим університетам. Освітній ребрендинг – це ніша, в якій досі не так багато активних дій, яскравих прикладів ребрендингу навчальних закладів немає. Є тільки красиві приклади брендингу, в українській спільноті це КПІ. Напевне багато хто знає про паблік КПІ у мережі Вконтакте. Політехнічний інститут у Києві – це спільнота, учасники якої тісно пов’язані між собою. Тобі хочеться заглиблюватися у цю атмосферу. Це конкретний приклад мережевого позиціонування університету, саме у Вконтакте. Приклади міжнародного брендингу університетів – це Оксфорд, Кембрідж чи Гарвард.

Ти згадала про КПІ, а що можеш сказати про Український Католицький Університет?

Так, він здійснює активну рекламну політику. Я знайома з їхніми численними заходами, зокрема тими, які спрямовані на благодійність та розвиток інших людей. Я відзначаю цей університет як дуже перспективний.

Напевно, виникали проблеми і труднощі під час брендингу твого вишу?

Це дуже тернистий шлях, є барєри. Пощастило із керівним складом, але цього не зовсім достатньо, варто прислухатися до інших людей, незважаючи на те, чи є в них принципи дизайну, естетичний смак, чи ні. В цьому складність.  У моїй голові існувала думка: «Люди можуть цього не зрозуміти». Потрібно було враховувати, що підхід не має бути надто революційним, іншими словами революцію потрібно робити в міру революцією. Люди настільки звикли, що диплом має бути пластиковим, що навіть деякі студенти, які мають розуміння дизайну питали: «А чому не пластиковий?». Вони дуже звикають до того,що було і важко їх переконати, що може бути по-іншому.

Але в цілому все тримається на людській толерантності. Саме крізь її призму ми змогли вирішити ці проблеми. Але при виготовленні перших поліграфічних зразків також чекали труднощі. Адже виробничі можливості не завжди співпадали з тим, що хотілося зробити. Було приємно, коли студенти дізналися, що є логотип і що його можна прокоментувати – відреагували досить позитивно, близько 65% за це проголосували. Університет має мати обличчя, а з попереднім логотипом його просто не було.

Ми поговорили про освітні заклади , а тепер поговоримо про тебе. За освітою – еколог, за покликанням – дизайнер?

Так і є, взагалі історія, як саме я стала дизайнером, дуже цікава.  У цьому зіграв роль один із журналів, що випускався в іншому університеті. Я побачила його і зрозуміла, що було б круто мати свій журнал, і вирішила його організувати.  Зібрала команду людей – це був такий смішний момент, коли я вперше розповідаю подрузі про ідею, а вона каже: «А давай!». І з цього все почалося. Потім перші труднощі почалися з версткою, оскільки знайомих дизайнерів і верстальників в мене не було, то подумала, варто б зробити це самій. Верстку я почала в травні, весь час перероблювала,  вивчала щось нове. Приступала до роботи абсолютно без досвіду, читала багато літератури, гуглила, як це робиться. І це був хороший досвід, пізніше я почала заглиблюватися в дизайн і зрозуміла, що без нього не можу. Зараз я не уявляю, ким би могла бути, якби не дизайнером. В мені є багато сторін, але саме сторона дизайнера – одна з найголовніших.

Ти також цікавишся фотографією.

В мене є така особливість –  справи, які я роблю зараз, і справи, що відкладаю на потім. Умовно, «я займуся цим на пенсії». От фотографія і була з цього розділу, я не мала достатньо коштів на купівлю фотоапарату. Але мені трапився знайомий, який займається плівковою фотографією. Він запропонував мені одну зі своїх камер, щоб спробувати. Коли я зняла свої перші кадри і проявила плівку, була вражена і просто в дикому захваті. В мене вже стаж – рік у плівковій фотографії, але потім це стало задорого, і я почала підбирати свого цифрового друга. Тож на даний момент я можу знімати частіше, більше, тренуватися в обробці. Подобається фіксувати якісь моменти, дарувати друзям захоплення від того, що вони гарно виходять на фото – це якась особлива атмосфера.

Ким ти бачиш себе через років десять?

Важко сказати, але розумію, що не буду зраджувати тим позиціям, які маю сьогодні, і в будь-якому разі я бачу себе дизайнером.

Який твій улюблений вислів? Дуже важливий для тебе?

Є один фільм, який мене дуже надихає – «Down Periscope». Коли я стикаюся із труднощами в житті, дивлюся його. У цьому фільмі капітан має виконати бойове завдання, але йому видають ржаву субмарину. Там є дуже яскраві персонажі, загалом це комедія. У капітана є фраза, яку він вимовляє з яскравою інтонацією, «I love this job», і вона мені дуже запам’ятовується в контексті самого фільму. Тобто не треба здаватися так легко, а те, що здається на перший погляд абсолютно безглуздим і ніяким, насправді може бути зовсім інакшим.

Фото надані Олександрою Корчевською