«Дитяче» програмування: майстер-клас IT-педагога Івана Шихат-Саркісова

«Роботи – це створіння, які можуть робити все, що завгодно».

«Технічні знання складають п'ятдесят відсотків знань дорослої освіченої людини», – говорить Іван Шихат-Саркісов. В минулому Іван працював шахтарем, шкільним завучем та айтішником, але себе він називає педагогом-ентузіастом. Відколи переїхав з Донецька у Вінницю, постійно буває в різних містах України, де розповідає дітям про основи програмування і робототехніки.

До Івано-Франківська педагога-айтішника запросила активістка громадської організації переселенців Д.О.М.48.24 Марія Лисиченко. Марія розповідає, що деякий час читала сторінку Technic.in.ua, яку Іван веде разом зі школярем зі Львова. Її син захоплюється конструюванням з LEGO, тому Марія запросила Івана провести заняття в Івано-Франківську. На безкоштовний майстер-клас зареєструвалося близько тридцяти дітей, але прийшло навіть більше.  

 «Я буду спілкуватися російською, іноді – українською мовою. Є ті, хто не розуміє російську чи українську?», – запитує Іван на початку майстер-класу в бібліотеці для дітей, що по вулиці Бандери. Мовчання учасників говорить про те, що обидві мови вони чудово розуміють, тож Іван починає майстер-клас.  

«На таких заняттях я завжди від учнів отримаю щось для себе. Тобто навчатися я буду разом з вами», – Шихат-Саркісов хоче встановити довірливі стосунки з дітьми протягом заняття, а не бути авторитарним педагогом. Він запитує дітей, що ж таке роботи. Запала мовчанка – від натовпу журналістів з фото- і телекамерами діти почуваються, як на відкритому уроці. Нарешті один з хлопчиків наважується: «Роботи – це такі істоти, які можуть робити все, що завгодно». Довіра починає встановлюватися.

Іван розповів UFRA, чому йому цікаво займатися освітнім волонтерством і як вдається зробити заняття не нудними.

Методика проста – діалог

На моїх майстер-класах є лекційна частина, але це не лекції в чистому вигляді. Не монолог викладача. Щоб встановити контакт з дітьми, я з ними спілкуюся. Я не працюю з позиції: «Вітаю, діти, я бородатий дядя в круглих окулярах, і зараз я вас навчу». Ні, я починаю зі слів, що ми зараз будемо говорити про робототехніку і я впевнений, що ви, діти, багато про це знаєте. Я заохочую розказати мені про це. Вже це робить заняття живим.

Якщо діти чогось не знають, я пояснюю. Тобто від початку я підвищую самооцінку дітей і доповнюю їхні знання, наскільки можу. В мене викликають повагу діти, які в шість років знають те, що я вивчив за останні два роки.

Якщо говорити про збірку, конструювання і програмування, то моя увага тут важлива. Я допомагаю і направляю, коли щось не виходить. Я використовую набори LEGO WeDo для першого-другого класу, а для дев’яти і більше років – LEGO MindStorms. І по суті освітній продукт LEGO – я не рекламую їх, мені за це не платять – розроблений так, що дитину можна лишити на декілька годин з цим конструктором і вона щось збиратиме на свій розсуд.

Можна програмувати, не знаючи мови програмування

Навіть першокласники можуть зібрати модель з моторчиком і одним з датчиків: кута нахилу, відстані. І діти створюють програмку – не код у звичному розумінні «дорослого програмування», а програму з кольорових блоків. Кожен з цих блоків відповідає за певну функцію – щоб обертався моторчик або за те, щоб датчик відстані, наприклад, реагував на перешкоду. Це робота на результат, вона має мету – за одне заняття діти збирають одну модель. Діти розуміють на своєму рівні, як це працює: є модель і програма, що керує.

Я використовую робототехнічні набори, щоб дати можливість дітям дізнатися, що можна програмувати, не знаючи мови програмування. Є багато програм, онлайн-ресурсів, таких як Scratch.mit.edu, Code.org. Діти можуть створювати програми для персонажів на екрані з подібних блоків. Наприклад, можна зробити гру, коли кіт наздоганяє мишу, якою керує користувач. Можна навіть організувати лічильник: поки миша тікає, нараховуються бали. Якщо кіт торкається миші, бали зменшуються. Така гра робиться буквально за годину.

Якщо дітям цікаве програмування, їм важливо отримати доступ до таких програм. Після цього в 13 – 15 років, уже маючи базове розуміння принципів програмування, можна вивчати «доросле програмування».

Взагалі діти можуть приходити на майстер-класи, навіть якщо ніколи не працювали ні з LEGO, ні з кубиками. Я все пояснюю і далі все відбувається природнім шляхом. Навіть якщо дитина ніколи не сиділа за комп’ютером, це не важливо. Головне – інтерес і бажання спробувати.

Я маю трохи ідеалістичну мету

Я працюю у сфері IT-освіти понад десять років, переважно з дітьми. А у вільний від роботи, яка годує мене і мою сім’ю, час хочу дати можливість дітям дізнатися про це. Є діти, які мають змогу навчатися в технічних студіях, а є ті, хто знає про їх існування і не має можливості. Є й такі, хто взагалі не знає, що таке може бути. Отже, основна мета – дати ці конструктори дітям.

Після заняття дитина не просто гратиме в ігри на комп’ютері чи планшеті, а знайде гру, де можна програмувати. Їх тепер є багато, і стає що далі, то більше.

Мені це приносить задоволення просто тому, що я педагог-ентузіаст. Бачити цей вогник в очах дітей – безцінно. Ну і, звісно, – це внесок у майбутнє України. 

Фото: UFRA. 

 

 
 
Підтримайте нас!
 
 
Оберіть суму
  грн/місяць