«Порнографія». Галерея

Роман польського класика Вітольда Ґомбровича «Порнографія» – друга книжка, видана у перекладацькому проекті «Вавилонська бібліотека» слідом за «Бойнею номер п’ять» Курта Воннеґута. Обидві стосуються Другої світової війни в Європі, тільки Воннеґут бачив війну на власні очі, а Ґомбрович – ні. Він описав її з Арґентини. Атмосфера війни найбільш відповідна для роману «Порнографія», пише польський автор. Назва книжки не має нічого до вибору саме її для видання у «Вавилонській бібліотеці», переконує куратор проекту Роман Малиновський.

Перекладацький проект «відкопує» переклади світової класики, що друкувалися в журналах, але так і не вийшли книжками. «Порнографія» Вітольда Ґомбровича в перекладі Олександра Гриценка з'явилася 1992 року. «Гриценко, здається, нічого не перекладав з часів «Порнографії». Через проблеми з зором він фізично не міг працювати з текстом», – розповідає куратор «Вавилонської бібліотеки» Роман Малиновський.

Інша особливість видань «Вавилонської бібліотеки» в тому, що їхнє оформлення виконують художники, які професійно не займаються книжковою ілюстрацією.

Художник Євген Самборський про роботу над оформленням «Порнографії»:

 «Мені було цікаво підійти до оформлення не лише самого тексту, а розглянути книгу цілісно, як об’єкт, з усіма його раціональними функціями. […] Читаючи роман в електронному форматі, я переглядав різні книжки, щоб мати зоровий і тактильний контакт з об’єктом книги. Дочитавши текст, я намагався подивитись, властиво, на об’єкт книги як на ситуацію, що в ньому описана. Мене зацікавило знаходження чогось, що можна назвати прихованим, але не тих скритих елементів, як, наприклад, внутрішній картон твердої обкладинки чи нитка для прошивання, з котрими читач не має безпосереднього контакту, а чогось, що є видимим, але непомітним. Після виконаної роботи, я знайшов такі місця в книзі. Ними вважаю форзаци. […] Зображення, що є на форзацах цієї книжки, були створені під впливом прочитання роману.

Докладені в кінці книжки зображення не є ілюстраціями до тексту, а перефотографовані мною зі світлин, що були знайдені автором роману під час перебування в описаному будинку. Ці фото є непомітною частиною тексту, котра не згадується в основній лінії сюжету. Вони є лише вашою особистою інтерпретацією продовження цього твору».

(з частково опублікованої «Післямови» Євгена Самборського до роману)

Говорячи про те, чому з усього масиву неопублікованих перекладів обрали саме «Порнографію», Роман Малиновський заперечує вплив назви роману:

«Українською вже видані «Фердидурке» та «Щоденники» Ґомбровича. У Видавництві Старого Лева готується до друку «Транс-Атлантик». Тому великого вибору творів Ґомбровича не було.

Перекладач Олександр Гриценко розповідав, чому взявся за «Порнографію». За його словами, з усіх творів  Ґомбровича вона є найбільш структурною, тобто має сюжет, окреслених героїв. В інших текстах цього автора вони дуже метафоричні.

Тільки коли ми почали робити промокампанію до книжки, стало очевидно, що це слово резонує в читацькій аудиторії.

Євген Самборський зробив чорну обкладинку, що нагадує Біблію. Це пасує до Ґомбровича, який був знаменитий своїм поганим ставленням до польського консерватизму.

Він вважав що поляки надміру зациклені на католицизмі, і надмірна релігійність тягне націю на дно. Це притаманне й українцям; релігійність є в нас одним з факторів, що домінують, регресивним та репресивним. Тому книжка вчасна і важлива».

UFRA запитала людей, які працювали над виданням «Порнографії», про враження від книжки.

Євген Самборський:

«Я дуже мало читаю художньої літератури, але багато наукових статей і книжок. Проте, «Порнографія» мені сподобалася. Здається, Роман знав, чому він дає оформлювати цей твір саме мені. «Порнографія» – це текст про людину, яка спостерігає. Я маю подібну позицію спостерігача в мистецтві. Мені цікаво було читати, як людина помічає різні речі, аналізує їх.

Але я витратив час на читання тільки тому, що це було потрібно для моєї роботи. В іншому разі я б роману не читав».

Роман Малиновський:

«Спосіб укладу думки й сюжету в Ґомбровича особливий. Для мене читати його одним масивом важко. Я мусив робити паузи під час читання, щоб віддихатися, відпочити від цього інтелектуального навантаження. Мені сподобалися конотації, з якими грається письменник – назва і те, що в романі відбувається, гармонійно перегукуються. Це природно для Ґомбровича. Він узагалі був провокатором».

 Підтримайте розвиток UFRA!