Жива історія. Ви чуєте, як стукотять кістки?

Чапля на постаменті, де стояв Ленін, документальний фільм про село в зоні відчуження, літературна історія Коломиї – UFRA розповідає про шість найцікавіших ідей, як оживити родинну, особисту історію чи історію місця. Ідеї були розроблені в рамках пілотної програми «Студії живої історії», що проходила в Україні 2015 року.

 

 «К запорожцам»

Відеоролик привертає увагу мешканців Запоріжжя до небанальної історії міста, спонукає вивчати та зберігати її надбання. Анімація побудована на незвичних для запоріжців історичних образах та символах. Ролик знімався  на дванадцяти локаціях. Серед найцікавіших – споруди періоду розбудови Соцміста, архітектурний спадок менонітів (релігійний протестантський рух – UFRA) і те, що залишилось від старого Олександрівська.

Анна Стукало, Запоріжжя:

Я завжди кажу, що в мене незакритий гештальт – не хочу почуватися черговою зрадницею, яка поїхала з міста, замість спробувати змінити його на краще. І взагалі, коли переїхала, вперше усвідомила, як сильно люблю Запоріжжя.

Запоріжці звикли асоціювати своє місто з недобудованими мостами, козаками, Хортицею. Я спробувала відійти від стереотипу і частково скористалася напрацюваннями запорізького журналіста Романа Акбаша. Він великий прихильник історії міста, досліджував її та проводив екскурсії «нетиповими місцями». За його прикладом я шукала маловідомі загалу місця або ті, повз які місцеві мешканці проходять кожного дня, але не звертають увагу.

 

Чаплинська ініціатива

Активісти з селища Чаплинка розфарбували постамент, на якому стояв пам’ятник Леніну. Зокрема, обіграли зображення чаплі. Проект викликав багато дискусій в локальній громаді й за межами Чаплинки.

Автори проекту намагалися нагадати односельчанам історію села, привернути увагу до загального занепаду, в якому воно опинилося, й показати, що можна щось змінювати, починаючи з малого. А також прикрасити центр села.

Дар’я Холодняк, Віка Будзинська, Чаплинка, Дніпропетровська область:

У кожному українському місті, селі й містечку залишилися колишні регіонали. Чаплинка – не виняток. Влада села була незадоволена тим, що ми без дозволу провели акцію.

На наш погляд, постамент, що залишився від Леніна – бетонна каменюка, що лише спотворювала місцевість. З їхньої точки зору – важливий пам'ятник. Один підприємець, у якого чомусь зберігався бюст Леніна, мріяв його повернути на місце.

Я впевнена, що наша акція викликала резонанс тільки через те, що ми нібито «осквернили» пам'ятник вождю пролетаріату. Постамент нещодавно зрівняли з землею, а з ним і нашу ініціативу. Кажуть, на його місці побудують літню сцену. Добре, якщо це не передвиборчі побрехеньки.

«Притулок для мрій»

Це короткометражний документальний фільм про те, чим і де живе спільнота чорнобильських переселенців сьогодні на прикладі мешканців села Куповате в зоні відчуження. Назва проекту є перифразом цитати французького філософа Гастона Башляра про дім, основною перевагою якого є те, що він дає притулок мріям. Звідси основне етичне питання фільму – через історії жителів чорнобильського села про переселення та життя в новому місці показати перевинайдення людиною дому як світовідчуття.

Гавриленко Єлизавета, Київ:

Спочатку на «Студіях…» я мала робити короткометражку про маловідомих андеграундних київських письменників, потім – про малі міста України. Ці теми цікавили мене, але я не була впевнена, що знайду в біографіях цих людей щось подібне до того, що пережила сама, що формувало й мене. А якщо не розумієш героя, як знімеш про нього фільм?

«Притулок для мрій» став квінтесенцією того, що я знала з перших уст від людей, з якими виросла, і які були переселені з чорнобильського села Куповате. В цій темі я могла бути найбільш чесною з глядачами, героями, і собою.

 

Найскладніше для мене було показати загальнозначущі речі з досвіду моїх героїв, а не те, що є дуже цінним для мене (бо вони моя сім’я), але незрозумілим назагал. Мабуть, не вийшло.

У фільмі є момент, де розказують про традицію співів, зустрічей-бесід. З татових розповідей я завжди знала, що це сформувало його звичку співати, яку він передав мені. Але чи зрозуміють глядачі потужність таких простих речей для формування людини?

Складно було ставити героям все нові й нові питання, коли бачиш, як вони їх засмучують, а ти нічим не можеш втішити. Складно було з’їсти все те, що вони за одну мить ставили на стіл після зйомок, аби дати все найкраще, що в них є.

Але, самі того не знаючи, вони давали значно більше.

Разом з тим було й легко, дуже легко. Насамперед тому, що люди були щасливі бачити одне одного й зніматись у фільмі. Вони були чудові, мої герої.

«Реконструкція»

Проект розповідає історію десяти міст і матеріальних об'єктів, що є носіями індивідуальної та колективної пам'яті. Через музичне, літературне та візуальне мистецтво він досліджує, як взаємодіють пам’ять місця і простору та індивідуальна пам’ять, яких змін зазнають особистісні цінності.

В рамках проекту буде створена медіавистава за мотивами текстів українських письменників, серед яких Юрій Іздрик, Гаська Шиян, Ірина Цілик, Олег Коцарев та автори путівника «Їздець».

Галина Танай, Київ:

На Форумі видавців я організовувала читання прози від свого проекту «Їздець». Слухаючи, я зрозуміла: всі ці тексти дуже різні, але вони про одне й те саме, і це дуже резонує з тим, що відчуваю я сама під час мандрівок по країні. Це суцільне порпання в уламках, пошуки дому, спроба реконструювати пам’ять – щонайменше індивідуальну. Якщо поєднати ці тексти з музикою, читанням і відеоартом, є шанс зробити їх зрозумілими й близькими багатьом людям, які так само перебувають у пошуках власного дому, пам’яті.

Назва «Реконструкція» – це осмислення того, що тобі лишилося, хай в уламках. Спроба зрозуміти, хто ти, куди йдеш і що можеш зробити з індивідуальною, родинною, національною пам’яттю і збудувати зі скалків щось нове.

Мені спадає на думку аналогія з персонажем Ребеки зі «Ста років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса – дівчинки, яка приблудилася до родини Буендіа з мішком, у якому були кістки її батьків.

Ми, покоління нащадків СРСР, переважно ходимо з лантухом кісток за плечима. Просто не всі чують, як стукотять ці кістки.

Чіга-Біга-Книга

Це серія дитячих книг-розмальовок з казками, зібраними в етнографічній експедиції по Закарпаттю. В рамках ініціативи зібрано п’ять казок із села Лікіцари Закарпатської області. Команда проекту – з Києва, Вінниці та Ужгорода.

Марта Анрійович, Київ:

Ми знайшли слово «чіга-біга» в закарпатському діалекті. І нам здалося що це якраз те, що треба, така собі метафора. Та й звучить цікаво.

Книжка буде великого формату, з напіврозмальовками і словничком, що пояснить діалектні слова та запропонує синоніми, з місцем для творчості та дописів дітей. Вона надихатиме дітей, а їхніх батьків відволікатиме від повсякденних турбот та зацікавлюватиме досліджувати світ разом з малечею.

Худіш Павло, Ужгород:

Закарпаття – це майже terra incognita для сучасного українця. Особливо стереотипізація проявляється, коли йдеться про мову жителів регіону. Проектом ми плануємо ментально наблизити віддалені регіони – не лише Закарпаття, а й Полісся, Бессарабію, Буковину.

«Балагульки»

Це інтерактивна екскурсія та квест літературними місцями Коломиї. Можна дізнатися про перебування у місті Ірини Вільде, Івана Франка, Станіслава Вінценза, Василя Стефаника, Леопольда фон Захер-Мазоха, Шолом-Алейхема, Францішека Капінського, Андрія Чайковського, Романа Іваничука, Дмитра Павличка, Тараса Мельничука та їхню творчість.

Софія Анжелюк, Коломия:

Мене пруть тематичні екскурсії, бо я є екскурсоводом у Музеї Гуцульщини і Покуття. Я бачу, чим зацікавити людей. Звісно, потрібно мати особистісний підхід, бо кожну людину цікавить різне.

В Коломиї класна історія, але коломияни її не знають. Це прикро для мене. Я почала ходити школами й пропагувати такий квест. Але поставила умову – аби на нього потрапити, потрібно прийти на екскурсію. Записані на екскурсію із задоволенням пішли на квест. Було круто.

Спочатку я хотіла наповнити місто цитатами письменників, які тут мешкали. Але це потребувало муніципальних дозволів, тому я відмовилась від стріт-арту. Але згодом на фестивалі «Арт-візія» Марта Бельмега намалювала Івана Франка з його коханою Ольгою на стіні крамниці в центрі міста. 

«Балагульки» були створені ще й для того, аби люди розуміли, попри які будівлі  ходять. Я перечитала всі твори, в яких описана Коломия і підняла біографію письменників, які в той чи інший період проживали або пробігали повз місто. Дещо відкрила для себе вперше, як-от «Дон Жуана з Коломиї» Захер-Мазоха.

 Фотографії надані авторами проектів.