Степан Пилипів: «Я чекаю на нове поповнення. Я розкажу, покажу, поки ще в силі»
Категорія: Люди

Степан Пилипів: «Я чекаю на нове поповнення. Я розкажу, покажу, поки ще в силі»

Я познайомився зі Степаном Пилипівим, коли начальник механо-збирального цеху «Промприладу» Дмитро Тугай показував мені виробництво. У приміщенні, де працює різьбошліфувальник Пилипів було дуже шумно, гудів верстат, але майстер відразу взявся розповідати про тонкощі своєї роботи. Для Степана Івановича дуже важливо, щоби його досвід не зник безслідно. Тоді стало зрозуміло, що має бути окрема розмова. Ось вона.

«If I Can Can, You Can Can»: освіта для людей з особливими потребами

Невидима проблема

У подорожах Європою я часто бачу людей на візках у кафе, музеях, на вулицях. В Україні їх майже не видно. Певно, не через те, що людей з особливими потребами у нас менше. Середовище просто не прилаштоване для життя всіх. Інша нагальна проблема – упереджене ставлення до людей з особливими потребами. Це стає завадою на шляху до освіти, зайнятості, отримання послуг.

Більшість людей з особливими потребами не беруть участі в процесах прийняття рішень з питань, що безпосередньо впливають на їхнє життя, зазначається у Всесвітній доповіді про інвалідність. Лупати цю скалу і доводити необхідність інклюзії продовжують громадські організації, які – разом із сім’ями людей з особливими потребами – є головними рушіями прогресу.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я за 2010 рік, понад мільярд осіб або близько 15% населення світу живуть із якоюсь формою інвалідності. В Україні на початку 2015 року було понад 2,5 мільйонів людей з інвалідністю, або 6% населення. З них понад 150 тисяч – діти (правозахисні організації стверджують, що насправді точної кількості особливих дітей чиновники не знають, і називають цифри від 80 до 200 тисяч).

Джерело: unicef.org

Різні соціальні групи дискримінуються різною мірою. Жінки-інваліди зазнають також гендерної дискримінації. Щодо доступу до шкільної освіти, діти з фізичними порушеннями перебувають у більш сприятливих умовах, аніж діти з порушеннями розумового розвитку чи сенсорними порушеннями.

Здобуття освіти людьми з особливими потребами – надважливе питання, від якого залежить їхня включеність у соціальне життя.

Світовий досвід

Італія є однією з найпросунутіших країн щодо інтеграції та інклюзії. Освітні реформи там розпочалися ще у 1970-х, і сьогодні понад 90% дітей з особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу.

В Австрії у 1980-х Міністерство освіти за ініціативи громадських організацій проводило експеримент з апробації різних моделей інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. За результатами експерименту в країні ввели класи різного типу, а 1993 року прийняли «Закон про освіту», у якому законодавчо визнано право батьків на вибір навчального закладу для своєї дитини та регламентовано функціонування спеціальних та інклюзивних закладів. Нині у спеціальних закладах країни навчаються лише діти зі значними порушеннями слуху, зору та інтелекту.

У Швеції з 1980-х років створювалася нормативна база, що уможливлювала навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Законодавчі ініціативи держава підтримувала фінансово: збільшувала фінансування масових шкіл, де навчалися учні з особливостями розвитку. З початку 2000-х шведська освіта взяла курс на повне розформування спеціальних шкіл і створення на їхній базі ресурсних центрів.

У контексті Швеції варто згадати громадську організацію Інститут незалежного життя, засновану 1984 року, що об’єднала людей, які потребують допомоги у повсякденному житті. На сайті Інституту можна ознайомитися з поточними і минулими його проектами: бібліотекою з незалежного життя, проектом Fashion Freaks, що пропонує викрійки одягу для людей з інвалідністю, проектом навчання і роботи закордоном, «Таксі для всіх», що тестував таксі для маломобільних груп. Більшість співробітників Інституту незалежного життя є людьми з інвалідністю.

Фото з конкурсу «#THISABILITY | Можливості для ВСІХ». Джерело: naiu.org.ua

США ще у 1975 році ухвалили «Закон про освіту всіх дітей із порушеннями» (відомий як IDEA або Individuals with Disabilities Education Act), що уможливлював включення усіх дітей з обмеженими можливостями до основного потоку («mainstreaming»). Сьогодні триває тенденція до злиття спеціальної та загальноосвітньої систем у США. В інклюзивному класі загальноосвітньої школи вчитель-предметник («General Education teacher») та спеціальний педагог («Special Education teacher») викладають у тандемі («co-teaching»)

У Молдові інклюзивну освіту на державному рівні запроваджують з 2011 року. У Кодексі про освіту прописали, що діти з особливостями розвитку можуть відвідувати звичайні дитсадки, організували допомогу спеціалістів у кожному районі, фінансове питання вирішили через скорочення інтернатів і розвиток натомість соціальних служб. У всіх педвузах з’явився модуль «Інклюзивна освіта». Нині 40% молдавських особливих дітей відвідують звичайні дитсадки.

У Білорусі сьогодні близько 70% дітей з особливими потребами отримують спеціальну освіту на базі звичайних шкіл. У країні діє понад 5 тисяч інтегрованих класів. Проте, важливо не плутати інтеграційну та інклюзивну освіту. В інтегрованому класі кожен учень навчається за своєю програмою і займається з дефектологом. В інклюзивному класі дитина з особливими потребами займає повноцінне місце, а з навчанням їй допомагає спеціально підготовлений асистент. Після 2020 року планується розширення мережі інклюзивних шкіл і садків.

У Росії 2009 року створений Інститут проблем інклюзивної освіти при Московському міському педагогічному університеті. Мета діяльності інституту – науково-методичне забезпечення інклюзивної освіти, підтримка освітніх закладів, що реалізують інклюзивний підхід, підготовка і перепідготовка спеціалістів в області інклюзивної освіти.

Інклюзивна освіта в Україні

Коротко описати напрямки розвитку освіти для людей з особливими потребами можна трьома словами: сегрегація, інтеграція, інклюзія.

Від початку «особливі» люди потрапляли в ізоляцію, живучи в інтернатах або навчаючись у спеціальних закладах. Поступово розвивалася концепція інтеграції – відкриття на базі загальноосвітніх шкіл спеціальних класів чи проведення спільних заходів для звичайних дітей і дітей з особливими освітніми потребами. Нарешті, з’явилася концепція інклюзії – повноцінного включення людей з особливими освітніми потребами в освітній процес, введення таких дітей до звичайних класів, забезпечення їх асистентським супроводом і, звісно, забезпечення доступного середовища.

2006 року ООН прийняла Конвенцію про права інвалідів, у якій прописано право на інклюзивну освіту. Мета Конвенції полягає «у заохоченні, захисті і забезпеченні повного і рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також у заохоченні поваги їхньої гідності». У 2009 році Конвенція була ратифікована Верховною Радою України. Цікаво, що США досі її не ратифікували, хоча рівень доступності і правової обізнаності щодо прав людей з особливими потребами там незрівнянно вищий. Америка усвідомлює, що коли Конвенцію буде ратифіковано, претензії щодо її недотримання матимуть серйозні наслідки. Детально з нормативною базою щодо прав людей з інвалідністю на освіту можна ознайомитися на сайті Фонду соціального захисту інвалідів та на сайті Всеукраїнського фонду «Крок за кроком». З 2008 року реалізується проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», у якому беруть участь державні і неурядові організації України та Канади.

Соціальний ролик проекту «#THISABILITY | Можливості для ВСІХ»

Нормативна база в Україні на гідному рівні. Для допомоги дітям у штатні розписи загальноосвітніх навчальних закладів уведено посади асистентів вчителя. З 2013 року у педагогічних вишах запроваджено навчальні дисципліни з інклюзивної освіти. Проте, немає централізованої реалізації, на заявлені програми не виділяються кошти. На рівні регіональних програм все залежить лише від людей на місцях, скаржаться громадські активісти. Наприклад, у сусідньому селі є інклюзивний клас. Але немає доступного транспорту для дитини на візку, немає кадрів – асистента, який супроводжував би її.

Критики інклюзивної освіти дорікають, що вона руйнує унікальну систему корекційної педагогіки і має на меті економію коштів. Адже навчання у спеціальному освітньому закладі обходиться бюджету дорожче, аніж переведення освіти особливих дітей у формат звичайних шкіл. Прибічники концепції натомість наголошують, що серед завдань інклюзивної освіти – дозволити дітям з особливими освітніми потребами навчатися за місцем проживання, а отже, зробити освіту доступнішою.

Підлаштовувати не людину під систему, а систему – під людину.

Мистецтво

Національний музей Тараса Шевченка в Києві – один з небагатьох інклюзивних музеїв України. Тут діє програма «Музей без бар’єрів: від теорії до практики», спрямована на інтеграцію людей з особливими потребами та людей з інвалідністю в загальний соціальний та культурний простір країни. Люди з особливими сенсорними, фізичними та психічними потребами мають змогу щоденно відвідувати адаптовані екскурсії музею. У київському Музеї Ханенків є програми для дітей, створення мікросоціуму для дорослих з обмеженими розумовими здібностями. У PinchukArtCentre діє освітня програма ArtFriends для дітей з особливостями розвитку.

У різних містах діють театри для людей з особливостями розвитку: у Львові – Мистецько-Терапевтичний Центр «Непротоптана Стежина», у Києві вже 15 років діє Інтеграційна театральна студія «Паростки», учасниками якої є люди з особливими потребами і яка є лауреатом премій численних вітчизняних та закордонних театральних фестивалів. У Запоріжжі діє Інтеграційний театр «Покажи». При київській Міській клінічній психоневрологічній лікарні діє Театр-клуб «Будьмо». У Львові навесні проводиться Міжнародний фестиваль особливих театрів, а в Києві кулька років поспіль проходив Фестиваль альтернативного мистецтва та арт-терапії «Павлов-фест».

Що можемо зробити ми?

Кожен може і має сприяти толерантнішому ставленню до людей з особливими потребами. Інформувати людей: друзів, знайомих колег, протидіючи дискримінації. Підтримувати інформаційні кампанії – як-от, поточну кампанію ЮНІСЕФ з підвищення толерантності до дітей з інвалідністю та їхніх сімей під гаслом – «Бачити спершу Дитину, потім інвалідність». Надавати перевагу недискримінаційній лексиці, наприклад, замість «інвалід» вживати словосполучення «людина з інвалідністю», «людина з особливими потребами», «людина з особливими освітніми потребами», казати «людина з розладом аутистичного спектру» замість «аутист».

Корисні й цікаві посилання

Фонд «Крок за кроком», матеріали з інклюзивної освіти ussf.kiev.ua

Бібліотека публікацій про інклюзивне життя (англійською і шведською мовами) independentliving.org

Безкоштовні уроки для спеціальних педагогів та батьків дітей з особливими потребами (англійською мовою) / Top 10 Free Classes Available Online For Special Education Teachers And Parents of Special Needs Children

Колупаєва, А. А., Савчук Л.О. Посібник Діти з особливими потребами та організація їх навчання.

Блог Мартіна Сіблі, людини зі спинальною м’язовою атрофією, що веде активне життя і ділиться з читачами своїми пригодами, подорожами, роботою та особистими досвідами martynsibley.com

Англомовний блог про стиль життя людей з особливими потребами disabilityhorizons.com

Доповідь Інклюзивна освіта в Україні: здобутки, проблеми та перспективи

Міжнародна організація Disability Rights International, що бореться за соціальну інклюзію людей з інвалідністю (у 2013 році українська філія відкрита у Києві) driadvocacy.org

Спільнота особливих сімей «Ми разом!», місія якої – допомога в розвитку і реабілітації особливих сімей через інформування суспільства про проблеми особливих сімей і створення в суспільстві атмосфери поваги і толерантності до дітей з особливими потребами mivmeste.in.ua

***

Наостанок хочу поділитися записом, який час від часу переглядаю. Американська комедійна акторка і громадська діячка Мейсун Заїд розповідає: «У мене 99 проблем, і церебральний параліч – лише одна з них»

 Автор: Ірина Малішевська

«МІСТОСВІТА» – серія публікацій про інноваційні практики у сфері розвитку міста й освіти.

Проект створено за підтримки платформи «Тепле місто» в рамках програми «Міські ґранти»

 

 

Читайте також:

Старість на радість: як у Європі повертають пенсіонерів до активного життя

Купила мама робота: альтернативна технічна освіта

Співзасновник Prometheus Олексій Молчановський: «Онлайн-курси – це скринька Пандори»